«Жінки в екології»: Дійте, навіть якщо вам здається, що вас не помічають. Успіх завжди за крок від невдачі!


«Жінки в екології»: Дійте, навіть якщо вам здається, що вас не помічають. Успіх завжди за крок від невдачі!

 

8 березня – Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. Саме тому, сьогодні ми хочемо презентувати інтерв’ю з Іриною Яремою як приклад натхнення та цілеспрямованості. 

Вона сертифікована як професіонал ядерної безпеки Світовим інститутом ядерної безпеки, розробила й успішно впровадила серію проєктів з радіаційної безпеки в Україні, працювала певний час над хімічною безпекою та захищеністю, в США підготувала дослідження з ядерної безпеки, працювала старшою експерткою з реформи державного управління в Команді підтримки реформ та координаторкою проєктів ОБСЄ. 

 

Ми поспілкувались про шлях професійного становлення, навчання на магістерській програмі Королівського коледжу Лондона, особливості посади Регіональною координаторкою, культурні відмінності та гендерні ролі у країнах Середньої Азії, головні виклики для світу та України. 

 

Розкажи, будь ласка, про основні віхи твого професійного становлення, з чого усе починалося? 

 

Насправді важко осягнути, з чого усе починалося: чи з дитячої спраги до читання та пізнання нового, чи зі стажування в рамках Програми сприяння парламенту України (2008-2009) і, трохи згодом, роботи в міжнародному відділі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України у 2009-2010 рр. Проведена там робота з міжнародними конвенціями та розвитком двосторонніх відносин у сфері охорони довкілля, а також практичний досвід написання і впровадження проєктів допомогли у 2010 році пройти відбір на роботу в економіко-довкільний відділ Координатора проєктів ОБСЄ в Україні, де я пропрацювала більше, ніж п’ять років.

 

Взагалі, мені здається, що моє професійне становлення йшло природно, без стрімких злетів чи падінь, хоча звісно траплялися і розчарування на шляху, і прориви у професійному визнанні. У 2013 році, наприклад, отримала подяку від Посла, Координатора проєктів ОБСЄ в Україні пані Мадіни Джарбусинової за відданість справі та, не в останню чергу, за успішне впровадження проєкту з радіаційної безпеки в Україні. Посол Джарбусинова для мене була взірцем дипломатії й професіоналізму. Мабуть, саме завдяки таким людям формуються і кріпнуть життєві орієнтири. Її наполегливий підхід до роботи, уважність і працелюбство укорінили в мені упевненість у правильності відповідних підходів до справи.    

 

 

Якщо виділити подію у житті, яка надалі спричинила рішучі зміни у світогляді та відіграла значну роль у кар’єрному становленні – то це, однозначно, навчання на магістерській програмі Королівського коледжу Лондона (коротко – Кінгс) завдяки перемозі у стипендіальній програмі Великобританії «Чівнінг». В основу відбору до цієї програми закладено дуже правильний підхід. Однією з умов участі у конкурсі є вимога щодо щонайменше дворічного досвіду роботи. Безперечно, що молоді люди з релевантним досвідом роботи більш усвідомлено підходять до засвоєння нових знань, ніж ті, хто щойно «випустився» з бакалаврської чи магістерської програми й такого досвіду ще не мають, проте просто планують потрапити на навчання закордон.

 

 

 

Саме в Кінгсі тематика хімічної, біологічної, радіаційної та ядерної (ХБРЯ) безпеки та політики нерозповсюдження зброї масового ураження зацікавили мене з дослідницької точки зору. Особливо цікаво було розмірковувати про (не)застосування моральних законів та принципів міжнародного права в ядерній доктрині. Після навчання в Кінгсі, я отримала запрошення на проведення дослідження з ядерної безпеки у Брукгейвенській національній лабораторії США.

 

 

Після короткотермінового стажування у США, відповідно до вимог Програми Чівнінг, яка на той час добігала кінця, я повернулася до України. Нові знання та навички дозволили пройти конкурс на посаду експертки з політичних питань в Делегації ЄС в Україні, а потім на посаду проєктної менеджерки в ОБСЄ. Після цього була позиція старшої експертки з реформи державного управління в Команді підтримки реформ. Це було чудовим досвідом. Окрім роботи в надзвичайно мотивованій команді під розумним керівництвом, я мала змогу ззовні побачити Міністерство, в якому колись працювала. Ми з колегою провели функціональне обстеження Міністерства, що допомогло виділити певні вади у його структурі та запропонувати нову модель управління. Звісно, хотілося, щоб ці напрацювання були взяті до уваги новим керівництвом, попри зміну архітектури органів виконавчої влади в Україні, що по часу збіглося з моїм проходженням на міжнародну позицію в ООН.

 

Як правильно українською називається твоя поточна посада та які ключові задачі стоять перед тобою?

 

Наразі я працюю Регіональною координаторкою по Центральній Азії. Моїм безпосереднім роботодавцем є Міжрегіональний науково-дослідний Інститут ООН з питань злочинності та правосуддя зі штаб-квартирою в Турині, Італія. Ключові завдання пов’язані з координацією роботи Центру передового досвіду по мінімізації ХБРЯ ризиків по Центральній Азії в рамках Ініціативи Європейського Союзу (далі – ЦПО ЄС ХБРЯ).

 

Ініціатива ЦПО ЄС ХБРЯ була запущена у відповідь на необхідність зміцнення інституційного потенціалу країн, що не входять до Європейського Союзу, для пом’якшення ступеня ризиків, пов’язаних з ХБРЯ. Ці ризики можуть бути створені навмисно (наприклад, терористичні загрози), випадково (як-от, промислові аварії) або виникати природним чином (наприклад, спалахи інфекційних захворювань).

 

 

Робота ЦПО ЄС ХБРЯ зосереджена навколо всесвітньої мережі, що на даний час охоплює 8 регіонів, 61 країну-партнера. Україна, зокрема, також входить до цієї Ініціативи, але в іншому регіоні, ніж той, котрий я координую.

 

До мого центральноазіатського регіону відносяться такі країни як: Ісламська Республіка Афганістан, Киргизька Республіка, Монголія, Ісламська Республіка Пакистан, Республіка Таджикистан та Республіка Узбекистан. Зараз я працюю над залученням Республіки Казахстан та Туркменістану до Ініціативи. Секретаріат ЦПО ЄС ХБРЯ по Центральній Азії, де я є Регіональною координаторкою, знаходиться в м. Ташкент.

 

Одним із моїх завдань, є стимулювання відповідальності на місцях щодо мінімізації ХБРЯ ризиків в регіоні Центральної Азії. Це зокрема стає можливим завдяки розробленню національних планів дій, подальшій реалізації цих планів, а також спільній підготовці пропозицій щодо регіональних проєктів у сфері ХБРЯ.

 

На твою оцінку, що саме стало ключовою причиною того що тебе взяли на таку крутезну посаду?

 

Я думаю, що це мій попередній досвід роботи з відповідної тематики, а також досвід і практичні знання процедур роботи в міжнародних організаціях. Я розробила й успішно впровадила серію проєктів з радіаційної безпеки в Україні, працювала певний час над хімічною безпекою та захищеністю, в США підготувала дослідження з ядерної безпеки, за результатами котрого випустила статтю в рецензованому журналі Об’єднаного дослідницького центру ЄС. Крім того, за першим фахом я – біолог та еколог (з червоним дипломом закінчила природничий факультет Національного університету «Києво-Могилянська академія»), а в університеті в Лондоні вивчала історію ХБРЯ тероризму і міжнародні механізми протидії, не говорячи про численні сертифікатні та ліцензійні програми з цієї тематики, які я успішно пройшла. Тобто  в моєму випадку як кандидата були охоплені усі напрямки ХБРЯ, причому як практично, так і теоретично. Звичайно, в ООН, окрім оцінки відповідності кандидата на посаду за конкурсом аплікаційних форм, я ще проходила співбесіду, письмові конкурсні завдання і документальну перевірку заявленого досвіду.

 

Зізнаюся, одна з перших думок, коли я почитала про нову позицію – як же Ірина буде там працювати серед чоловіків-традиціоналістів? Молода, красива та їхня керівниця, мені здавалося, що тут буде багато викликів. Як воно виявилося на ділі?

 

Те, що ти перелічила, насправді, є викликом завжди та всюди. Американська кінодіва Шерон Стоун, яка  стала «Жінкою року» у 2019 за версією німецького GQ, пройшла чимало випробувань в кіноіндустрії та зазнала чимало проявів упередженого ставлення до себе, зокрема і після славнозвісного фільму «Основний інстинкт». Стоун говорить, що потрібно поважати свої «жіночі» якості. В ногу з цим йдуть нові віяння, які ще не набули широкої популярності, але поступово поширюються на заході. Вони пропонують альтернативу типу жіночого лідерства, який поки чи не єдиний, що мав шанс на існування, де на додачу до компетентності, досвіду, розуму, жінці потрібно було виховувати в собі або підкреслювати такі риси характеру, як жорсткість, напористість та певну агресивність. Зараз важливо розвивати підходи, при яких до жінки у професійному середовищі будуть прислухатися за якістю її думки, а не гучністю її голосу.

 

 

Тому, відповідаючи на запитання, чи відчула я якесь особливе ставлення до себе, кардинально відмінне від того, що відчувала раніше, скажу, що ні, не відчула. Хоча гендерні ролі у країнах Центральної Азії значною мірою відмінні від наших. Наприклад, в Узбекистані в традиційних сім’ях, яких досить багато, жінки часто офіційно не працюють, а займаються домашніми справами, вихованням дітей, опікою та доглядом за старшими членами сім’ї. Взагалі, у типовій узбецькій сім’ї дуже часто троє і більше дітей. Батьки дбають про дітей, а діти дбають про старих батьків і стараються забезпечити добробут уже своїм дітям. У сім’ях, котрі я зустрічала, чоловіки ставляться до своїх дружин з великою повагою. У подружжях поширене звертання один до одного на «Ви».

 

Які ще культурні особливості Середнього Сходу тебе здивували найбільше?

 

Серед позитивних рис, котрі мене здивували – це дисципліна, зразкова робота комунальних служб, особливо в питаннях підтримки чистоти на вулицях та доброустрій територій, хороші дороги, помітне цілеспрямоване економічне зростання.

 

Звичайно, про гостинне ставлення на Сході всі чули, але я не сподівалася, що воно настільки сильне і, що зустріч гостей – це настільки важливий аспект життя у регіоні Центральної Азії. Дійсно, до гостей дуже уважні, їх прагнуть не тільки почастувати, але й з гордістю показати усе найкраще, чим багата культура. 

 

На твою думку, які наразі є три головні виклики для світу?

 

Три головні виклики для світу, на мою думку, це: по-перше, дефіцит відповідального лідерства серед глав держав, по-друге, деградація довкілля включно зі зміною клімату, по-третє, екстремізм, тероризм та релігійний фанатизм.

 

Наскільки людство глобально їх усвідомлює та чи маємо ми інструменти для вирішення цих викликів?

 

Я думаю, що найменш усвідомлено сприймається питання відповідального лідерства. Серед високопосадовців лідерство все більше стає ірраціональним, його переповнює безвідповідальність, популістські заяви так і кишать. Прикро, що серед всіх цих тенденцій сформувалася мода на хайп, коли смисловий зміст максимально знижений, а на перший план виходить зовнішня форма повідомлення. Така поведінка перетворює політику у глузування. Однак, чомусь сучасні суспільства допустили таке…  

 

Питання тероризму та екстремізму, як і релігійного фанатизму – дуже складне. Проте міжнародна спільнота напрацювала певні механізми боротьби з цим жахливим явищем. Так само, як і у питанні деградації довкілля, де існують десятки міжнародних конвенцій та багатосторонніх договорів, досягнення прогресу залежить від присутності відповідального лідерства. Хтось може робити кроки у напрямку розв’язання проблем, тоді як інші провокаційними заявами та діями сприяють нівелюванню старань там, де навпаки потрібно було б об’єднати зусилля. Тому, щоб кардинально поміняти ситуацію, потрібно обрати «критичну масу» відповідальних світових лідерів.

 

Чи існують варіанти реформування світових інститутів, які опікуються глобальними викликами, аби діяти ефективніше?

 

Це дуже складне питання, якому присвячено чимало наукових робіт. Я думаю, що інститути ніколи не будуть ідеальними. Варто сприяти передусім тому, щоб функціонував механізм, при якому до ядра цих інституцій входили б відповідальні лідери та професіонали з певними моральними імперативами. Також необхідно розвивати та підтримувати здорову корпоративну культуру. Окрім того, дуже важливо, щоб ці інститути у своєму різноманітті стимулювали життя за канонами сталого розвитку.

 

А що, на твою думку, має бути пріоритетом українських екологічних реформ. Які у нас ризики та можливості?

 

Я б на перше місце поставила все-таки тему управління відходами, тому що вона найбільш нагальна і ми серйозно відстали у цій сфері. Ба більше – це питання не раз створювало соціальне напруження, загрозу здоров’ю і, на превеликий жаль, життю людей. Я думаю, що можливості при проведенні цієї екологічної реформи досить великі. Видається, що при правильному менеджменті і законодавчій основі менш ресурсомістке (і, відповідно, менш відходогенне виробництво), так само як і переробка відходів, стануть привабливими та вигідними для населення та бізнесу. Циркулярна економіка несе багато переваг для суспільства, сприяє зменшенню антропогенного навантаження та парникового ефекту. Надзвичайно важливою також є екологічна просвіта серед широких верств населення та менеджерів великих підприємств, що, вірю, може мати значний вплив на зменшення забруднення та закріплення невиснажливого споживання.

 

Що б ти порекомендувала майбутнім зеленим активістам та активісткам?

 

Взагалі, я в захопленні від людей, які мають чітку позицію, і тих, чиї інтереси виходять за горизонт власних потреб. Тому однозначно порекомендувала б активістам знаходити натхнення для своєї важливої роботи й залишатися принциповими в питанні охорони та збереження довкілля. Тим, хто на розпутті, хотіла б рекомендувати знайти свій шлях і наполегливо працювати над покращенням ситуації в обраній сфері, чи то управлінні відходами, чи у сфері альтернативної енергетики, екологічного виробництва і т.д. Також рекомендувала б не забувати, що екологічний активізм це не лише протидія, наприклад, виснажливим для довкілля консервативним методам, а і дія, тобто творення та стимулювання нових екологічних рішень. Часто-густо стрічки новин рясніють повідомленнями про протестні заклики активістів щодо боротьби зі зміною клімату тощо. Справді, такі заклики потрібні, щоб генерувати масовий резонанс і достукатися до можновладців. Вони вимагають чимало рішучості та твердості. Проте мені дещо більше імпонують менш медійні форми активізму, як-от, конкретні дії, зокрема перегляд власних звичок у споживанні, розроблення винаходів, що продукують енергію, очищують ріки, чи створення умов для «зеленого офісу» тощо. Тому саме на таку цільову аудиторію буде направлена моя рекомендація: дійте, навіть якщо вам здається, що вас не помічають. Успіх завжди за крок від невдачі!

Дата публікації: 08.03.2020