“Жінки в екології”: Без якісної аналітики – допомогти довкіллю неможливо


Інтерв’ю зі співавторкою дослідження «Екологічний портрет українця» Наталією Андрусевич

 

“Коли черговий раз маю переконувати когось у тому, що зміна клімату – це не байка, відчуваю себе Грінчем, що краде Різдво у дітей. Серед моїх аргументів – дослідження, аналітика, вчені зі світовими іменами – але вірять більше конспірологічному шоу”. 

 

Хто продукує позитивне знання про охорону довкілля в Україні і які перед ними стоять виклики – поговорили з Наталією Андрусевич, головою правління Ресурсно-аналітичного центру (РАЦ) «Суспільство і довкілля» – одного із найстаріших та найповажніших аналітичних центрів України, що працює у напрямку охорони довкілля та євроінтеграції. 

 

Як ви почали займатися еко-тематикою?

 

Насправді, в студентські роки я взагалі не думала що я буду працювати в екологічній сфері. В університеті я вчилась на міжнародних відносинах і найбільше мені подобалося міжнародне та європейське право. Планувала брати участь в європейських дослідженнях – на той час це ще не було так модно як зараз. Навіть написала дисертацію в цьому напрямку (та не захистила, це мій особистий біль). А потім робила переклади для міжнародної мережі юристів-екологів і воно мене настільки затягнуло! Заклики, на примітивному рівні – не смітити, не палити листочки, – це все занурює в тематику, але коли ти бачиш які серйозні питання люди піднімають, про що пишуть – і вже не можеш лишатися осторонь. 

 

Ви з чоловіком працюєте в одній організації, яка за цим стоїть історія? 

 

Ми разом працювали в іншій екологічній організації, я в ній якраз і робила ті переклади. І потім – я ніколи не думала, що буду працювати з чоловіком в одній сфері чи одній організації. Але коли у нас виникла ідея зробити щось нове – не класичну ГО, не  активістську, а щось аналітичне, то нас було троє однодумців – я, чоловік і наша колега. Ми вирішили створити аналітичний центр. Центру вже 13 років, і до цього часу – в ядрі команди – ті самі люди, однодумці-мрійники.

 

Які б ви ще назвали такі аналітичні центри в Україні?

 

Окрім нас такого аналітичного центру, що займається суто екологічними питаннями, –  ще немає.

 

Які події найбільш вплинули на розвиток організації? 

 

Коли ми тільки почали працювати, ми не знали як це все робити. Це було нове і ми вчилися. З часом, як зростала організація, зростали і ми –  як аналітики та експерти. 

 

Ми прийшли з екологічної спільноти, і мабуть перший поштовх для змін дала платформа Східного партнерства, куди ми прийшли як еко-організація, але побачили багато інших організацій, які також працюють над євроінтеграцією, але в інших сферах. Це дало нам поштовх дивитись на речі ширше. Раніше ми думали – от це тільки екологічні питання, значить наші стейкхолдери тільки ті, що займаються екологією, а все виявилося цікавішим.

 

Тоді ми спробували вийти з екологічної бульбашки – в тому числі, співпрацюючи з іншими організаціями. Так у нас з’явилось партнерство з аналітичним центром в енергетичній політиці, це – Dixi group. Ми вже багато років ведемо з ними проект, з початку щодо моніторингу зобов’язань по Енергетичному співтовариству, зараз по Угоді про асоціацію. 

 

Другий поштовх – це коли у нас з’явився новий донор, це був грант Фонду підтримки аналітичних центрів, Інститут відкритого суспільства. Ми написали їм лист, вони зацікавились. Приїхали до нас, адже шукали аналітичний центр не в Києві, а в регіоні – та прийняли рішення нас підтримувати (ред. уся команда РАЦ працює у Львові). Ми почали багато вивчати – регулярно робити звіти, вебсайт, розробляти політики організації. Це був гарний етап для того, аби вдосконалитися як аналітичний центр. 

 

Третій етап розвитку організації розпочався, коли аналітика почала набувати популярності серед донорів та інших ГО. Тут стало зрозуміло, що свій продукт необхідно робити конкурентним і шукати цікаві підходи. 

 

Наприклад, наш проєкт “Екологічного портрету громадянина України” – це була спроба зробити щось оригінальне. Не просто нудний аналітичний документ. У нас як організації є цінності і одна з них це  – креативність. Ми намагаємось виходити за рамки. Також як приклад – ми зробили брошури, по Угоді про асоціацію між Україною та ЄС в галузі охорони довкілля. Вони дуже прості, якщо порівняти з попередніми нашими документами, але їхня розробка виявилася певним челенджем для організації. Ми домовились між собою, хто що готує і коли ми підготували все в різному стилі, хоча ми все проговорювали, то все вийшло якимось занудним. Було дуже важко це трансформувати так, аби було зрозуміло навіть для 6-класника. 

 

Вже 13 років Ви займаєтеся РАЦом – чи були такі моменти, коли хотілось все кинути, припинити займатися цією діяльністю? 

 

Такі моменти були, проте вони настільки короткими, що я не встигала ці рішення приймати. Хоча насправді немає такого: “все, я на роботі до такої-то години, а потім в мене особисте життя”. Якщо тобі подобається – то ти цим живеш. Я думаю поки діяльність приносить результат, і є блиск в очах – буду продовжувати це робити. 

 

А що є джерелом блиску у ваших очах? Що надихає? 

 

Коли є якийсь імпакт, результат. Це така сфера, що аби був якийсь результат – необхідно прикладати багато-багато зусиль. Часто люди приходять і хочуть швидких перемог і швидких результатів. Насправді, те чого прагнеш – часом може бути досягнуто аж за кілька років. Але коли ти бачиш, наприклад, стратегію екологічної політики, в якій поставили індикатори, над яким ми працювали – це неабияке задоволення.

 

А які ще можете дати приклади з відчутним впливом?

 

Нещодавно був проект “Форум успішних практик у сфері охорони довкілля”. Була ідея – не говорити про поразки, що щось не вдається – а взяти якісь практичні приклади, успішних речей.

 

Наприклад, є галузь відходів – законодавства ще немає, але на рівні громадських ініціатив багато що робиться. І ми хотіли зібрати такі приклади, які б надихали людей і вони б продовжували цим займатися. 

 

Ми зібрали великий форум, у нас була 160 реєстрацій учасників – з міст, містечків, сіл. Велася робота в секціях, люди розповідали про себе. Були навіть хлопчики-школярі з Франківська, що займаються зеленими інноваціям. І ми мали дуже гарні відгуки про цей форум – бо всі нарешті вийшли з Фейсбуку і побачили один одного. От зараз я спостерігаю, що люди, які до цього форуму не зналися і там познайомилися, а зараз ведуть спільні проекти – з того ж моніторингу повітря. І ти думаєш – наскільки ж це круто!

 

Одне гендерне питання. Я зараз з ким не спілкуюсь, з успішними жінками в еко-галузі, всі кажуть, що тут жінок навіть більше, аніж чоловіків, і всі себе достатньо комфортно почувають. А також у всіх є засторога, аби не було цієї позитивної дискримінації. Як Ви бачите гендерний аспект еко-діяльності? 

 

–  Насправді я не люблю, коли розділяють. Зараз цього дуже багато в Україні, я думаю що в кожній сфері можна себе комфортно почувати, якщо ти експерт. Хоча, так, якщо подивитись, у нас робоча група в рамках платформи (ред.Наталія очолює РГ 5 Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна – ЄС) там звичайно більшість жінок, і всі дуже активні.

 

Але чому в “зеленій” діяльності більше жінок? 

 

Важко сказати, кажуть, що серйозні чоловіки йдуть в бізнес чи в енергетику. Жінкам залишається захищати планету. 

 

На вашу думку, за яким прикладом Україна могла б рухатись в екологічній політиці? Звісно, орієнтиром є угода про Асоціацію, але чи це найкращий шлях?

 

Все має починатися на рівні цінностей. Ті люди, що приймають рішення з екологічних питань – мають усвідомлювати їх важливість і для себе. Одразу видно, коли очі горять, а для кого це формальні питання. 

 

На виборах ми бачили додаткові програми, де партії дописували документи під тиском громади, і це швидше екологічний популізм якийсь. Але коли вони пишуть свої програми і там серед 24 аркушів немає жодної сторінки про довкілля, значить до цінностей воно не йде. 

 

Питання Угоди про асоціацію, міжнародні договори – так, вони мають виконуватися, але перш за все треба розуміння, що це потрібно нам, Україні. Ми ж всі хочемо дихати свіжим повітрям, пити чисту воду, купатися в чистих водоймах?

 

Як думаєте, чи почала будуватися нова правова екосистема за останні 5 років?

 

Я думаю, що ми вже на правильному шляху. Але перш за все має бути публічний діалог, мають збиратися зацікавлені особи і обговорюватися різні варіанти розвитку.

 

Наприклад, коли мова йде про імплементацію якоїсь директиви – замало внести зміни в оцей та оцей закон, потрібно підходити системно. Попередній уряд намагався йти системно, і хоча через це деякі моменти йшли повільно, – бо спочатку концепція, потім політика, потім план, базовий законопроект, – але це правильно.

 

З іншого боку, Угода – вона також обмежує, бо насправді є ширше коло питань. Законодавство ЄС, воно спільне для держав-членів, але зрозуміло, що кожна держава має ще якісь свої речі на місцях, тому, якщо ми говоримо, що це відповідає директиві і можна взяти приклади держав, то треба пам’ятати, що в кожній це працює по-різному. Саме тому важливо думати як це буде організовано в українських реаліях. Переносити німецьку модель на українські реалії – безглуздо. 

 

Які у Вас очікування від поточної української влади?

 

Сказати складо, зараз ми нічого не спостерігаємо. Об’єднали два міністерства, я не можу сказати що проти, окей, це може бути технічне рішення, адміністративне. Тут питання в тому як виконуються функції і розставляються пріоритети, що є на порядку денному. 

 

Є таке побоювання, що довкілля буде пасти задніх. Колись була риторика, що довкілля – це пріоритет. Коли Семерак був міністром, мені здається це якось піднялось на порядку денному, він постійно комунікував це. За таких умов ми мали розкіш писати аналітичні документи і обговорювати з міністерством дуже широкі і маловідомі питання, такі як Оселищну директиву. Зараз у мене є таке побоювання, чи не повернемось ми до тих часів, коли треба буде витягати старі документи і наново нагадувати про важливість теми довкілля. Дуже не хотілось би. 

 

Щодо парламенту також важко, хоч вони трохи помітніші. Зараз особливо потрібно слідкувати чи ініціативи депутатів відповідають законодавству ЄС.

 

Ще одне питання, яке турбує – це відкритість і публічність. Навіть по об’єднанню міністерств, програмі уряду – там же ніякого діалогу не було. Нам дали декілька днів, але не дали взяти участь до розробки документів. 

 

Які б Ви дали поради тим, хто хоче займатися екологічною діяльністю? 

 

Знайти свою нішу. Є багато тем, які не розкриті і не можна сказати, що в цій сфері забагато ГО чи аналітичних центрів. 

 

Кожен може мати як свою нішу, так і свою роль. Це дуже неправильно, коли є громадська ініціатива, яка актуалізує багато проблем і раптом вона починає писати аналітику. Так само дивно було б, якби аналітичний центр пішов організовувати акцію чи пікет. Ми можемо приєднатися, але як громадяни. І після визначення задач – виступати експертами.

 

Я дивлюсь по роботі в Платформі УСПГ, до нас часто звертаються медіа за коментарями – і якщо не давати інформацію, або давати не якісні дані – це має серйозні наслідки, тому всюди є запит на професіоналізм.

 

Які є пріоритетні цілі для Вас, на рік-два?

 

Перш за все – це Угода про асоціацію, залишається напрямок поєднання екологічних питань з іншими сферами, питання торгівлі і довкілля. 

 

На далеку перспективу, хотілось би аби був запит на статистику, аналітику, дослідження. Можна зробити багато цікавих речей, подивитись на наші українські реалії, умови, законодавство. Я не знаю, яка з політичних партій користується аналітикою щодо навколишнього середовища, в Європі це загальноприйнята практика. Хочеться аби і у нас на це був запит – пошук нових рішень для вирішення проблем, публічні діалоги, моніторинг.

 

Публікація здійснена в рамках проєкту «Жінки в екології» спільно з виданням Рубрика, оригінал публікації.

Дата публікації: 19.11.2019