Як меншості та опозиції бути корисними для країни?


Перемога Володимира Зеленського вже не викликає сумніву. Його команда обіцяє кінець епохи жадності, бідності та брехні, – їм є чим зайнятися, а я пропоную поміркувати над тим що робити в найближчі 5 років тим, хто “Зе” не підтримав.

 

Не делегувати

 

Базовий принцип сучасної демократії – це делегування своїх політичних прав обраним особам (президенту, меру, депутатам), яким ми довіряємо достатньо, щоб вони приймали за нас щоденні рішення для блага країни.

Ті 25% які не делегували право обирати майбутнє України Володимиру Зеленському розчаровані та розлючені. Хочеться звинуватити усю країну, закритися в своїй мушлі, а ще краще – емігрувати. Однак, це програшна стратегя.

У 2014 більшість виборців Порошенка політично розслабилися, – Майдан переміг, Президент – адекватний, грамотний, патріот України, який боронить країну від Московії і прорубує безвіз до ЄС. В 2019, коли переміг Володимир Зеленський, і коли ми ще не знаємо кому він зробить перший дипломатичний дзвінок, потрібно зібрати всі свої сили, увагу та компетенцію для того, аби контролювати діяльність новообраного президента. США не розтрощилися після перемоги Трампа тільки тому, що мають потужні інституції та сильне громадянське суспільство.

Треба знову взяти політичну відповідальність у свої руки. Не делегували Зеленського? Працюйте самі – долучаючись до розбудови res publica, спільної справи, на рівні будинку, громади, міста. Вакуум легко заповнюється, це закони фізики, і там де не буде вас – буде хтось інший, хтось хто може знову вам не сподобатися.

 

Тест для єврооптимістів

 

З усіх можливих ризиків президентства Зеленського, більш за все я переймаюся за зовнішню політику, і я не одна така. Була навіть пропозиція запросити в кабінет Зеленського Порошенка у якості Міністра іноземних справ. На мою думку, це відповідало б інтересам України.

Під час дебатів Зеленський майстерно увів тезу про європейське майбутнє України, яке він підтримує тому що це вибір народу. Можливо він запустить опитування лайками у Фейсбуці і побачить що український народ більше не підтримує євроінтеграційний вибір? Або сприятиме умовно проросійській риториці, пошуку “третього шляху” та порозуміння із тими, хто хоче дружити із країною-агресором?

Прислухання до народу містить нескінченне поле для маніпуляцій. Але це зброя, яку можуть використати і його опоненти. Мені здається, що ми достатньо показали свою відданість ідеї Європи під час Євромайдану, а Угода про Асоціацію заклала фундаментальне правове поле для євроінтеграції. Але треба невпинно демонструвати відданість цій ідеї, будувати європейське суспільство денно і нощно, і не забувати нагадувати про свій вибір – хто б не був президентом.

Перемога Порошенка у другому турі могла б призвести до втрати віри в європейський шлях України, – просто тому, що реформи робляться роками, а проблеми сипляться кожен день. Але перемога Зеленського – це шанс активізувати євроінтеграторів, це шанс зробити цю ідею знову модною – до наступних виборів.

 

Шанс на єдність

 

Вибори – це завжди складніше, ніж боротьба персоналій. Це багатовимірний конфлікт, який торкається усіх верств населення, і всіх економічних, соціальних та культурних процесів. Ви чули дебати Порошенка та Зеленського? А вони один одного не чули, і не почують, бо вони буквально перебувають у різних цивілізаційних вимірах.

Ми використовуємо кліше, стереотипи і натягнуті узагальнення, щоб пояснити собі – що відбулося, хто переміг? Хтось пояснює це як перемогу Малоросії над Україною, хтось – як перемогу консьюмеризму над державництвом, холодильника над духом, хтось – кроком назад до Росії, і далі від Заходу. Кліше мають потужну силу, бо створюючи їх, щоб пояснити собі дійсність, ми стаємо їхніми в’язнями, не здатними подивитися через інші окуляри.

У результаті цих виборів суспільство знову поляризоване, але це не погано, і не є катастрофою. Нормально те, що суспільство неоднорідне. Нормально те, що ваш сусід думає не так як ви. Але ця поляризація не відбувається сьогодні за якимось одним критерієм, як було у випадку із майданом-антимайданом, і якщо придивитися ближче, кожен із “таборів” має сотні фракцій, які поділяють багато спільного.

Перемога Зеленського – це шанс на єдність. Єдність із тією частиною населення, яка відчувала себе повністю відстороненою від України після Євромайдану. Із тією частиною населення, яка в принципі не розуміла і не хотіла розуміти суті проводимих реформ, із тією частиною населення, яка дивилася на це торжество європейських цінностей як на нечестиві танці на могилі здорового глузду.

Ні, в один момент не буде порозуміння між цими світами, але ці відчужені громадяни знову знайшли свій шлях до участі у відкритому акціонерному товаристві “Україна”. Вони, якраз таки, делегували, і я сподіваюся на те, що все не закінчиться на заповненні онлайн-форми. Я вірю у їхнє натхнення, із натхненними людьми простіше вести діалог про майбутнє країни, найгірше – це байдужість.

Дата публікації: 22.04.2019