Я хочу показати приклад: компостування – це не складно


Про що ви мріяли у підлітковому віці? Хтось малює повітряні замки, хтось хоче колонізувати Марс, а хтось береться за конкретні задачі і робить світ кращим вже сьогодні, стаючи прикладом для всіх. 

 

Історія 14-річної еко-активістки, яка разом із партнером запустила проект із компостування в школах, до якого менше ніж за 2 роки долучилося 232 навчальних заклади.

 

“Компола” – проект компостування відходів з шкільної їдальні. Проект розпочався в 2016 році з ініціативи двох школярів київської школи №17 – Софії-Христини Борисюк та Нікіти Шульги. В 2017 році проект взяли під опіку Мінприроди та Міносвіти, завдяки чому до культури сталого споживання та компостування долучилися 200 шкіл, які за результатами конкурсу отримали компостери для переробки харчових відходів.

 

“Я хочу показати приклад, хочу донести те, що компостування та сортування це не так складно, як здається. Ми діти, усвідомлюємо що планеті необхідна наша допомога! Наш проект був створений саме для цього.”

 

Звідки взялась назва “Компола” та кому належала ідея проекту?

 

Взагалі, у нас було багато варіантів назв. Але найбільше нам сподобалась ідея поєднати два слова, тож  “компо” ми взяли від компост і “ла” від школа.

 

Долучитись до проєкту мені запропонував мій однокласник, Нікіта Шульга.

Чому Нікіта підійшов саме до тебе, як думаєш?

 

Він звертався і до інших однокласників, але у них або не було бажання, або вони були нейтральні до цієї теми. А мені стало цікаво спробувати. 

 

Ми з мамою живемо у будинку і вже близько 4,5 років компостуємо на нашій приватній ділянці, тому у мене були практичні навички та знання. А Нікіта мав досвід роботи з краудфандинговою платформою, тому що вони вже виставляли на цю платформу свій проєкт. Тобто він знав як потрібно зробити якусь презентацію, написати мотивуючий лист і все правильно оформити. Ми й зійшлись на цьому.

 

А скільки людей у вашій команді? Чи допомагає вам хтось?

 

В команді нас двоє, але нам допомагають батьки, вони наші куратори. Також наш проєкт підтримали вчителі та однокласники. Звісно, когось це зацікавило більше, когось – менше, але в принципі всі віднеслися позитивно. Наша однокласниця Даша, дуже активно розповсюджує інформацію про наш проєкт, пише цікаві пости та вдома теж сортує сміття. Завдяки такій активності до нас долучаються нові люди.

 

Зараз до вас долучилось вже 232 школи, а як плануєте розвиватись надалі? 

 

Хочемо аби надалі школи самі збирали вторсировину, здавали її, купували компостери та все необхідне. Хочемо показати, що компостувати та сортувати – це просто. Деякі школи до нас не долучаються, бо думають що це нереально зібрати вторсировину, в тому обсязі, щоб назбирати на компостер, відра і хробаків. 

 

<Інструкція про компостування в школах>

 

Ми весь час показуємо що це реально, у нас вже дві школи додалися самостійно, і багато шкіл, які слухають наші конференції, після цього погоджуються збирати сировину, а не відправляти її на сміттєзвалище. 

 

Скажи, чого ти очікуєш від держави?

 

Підтримки таких проєктів, як наш. Ми раніше хотіли аби наш проєкт вийшов на державний рівень аби про такі проекти знали. Ми не просто хочемо віддати проект державі, ми хочемо надалі займатись ним. Просто якщо школи побачать що нас держава підтримала, то припинять боятися сортування і компостування, тому що це буде вже на державному рівні. 

 

В ідеалі, аби при житлових будинках також були компостери. Можливо не для кожного будинку, а наприклад один компостер на п’ять будинків. І ті, хто поруч живуть, змогли б приходити викидати. 

 

А як школи реагували на ваші пропозиції щодо компостування? 

 

З початку вони були трохи здивовані, навіть налякані такою пропозицією. Багатьох бентежило питання щодо утримання компостеру і чи не буде від нього негативних наслідків, типу специфічних запахів або щурів. І тоді ми пояснювали, що компостер зазвичай же закритий та навіть коли відкриваєш його, всередині немає різких запахів. Цей запах швидше нейтральний, природній. А щодо різних гризунів, то маємо маленький лайфхак — ми саджаємо біля компостера кущ бузини чорної, бо в її корінні є синельна кислота, яка їх відлякує. В нашій першій школі ми садили два кущики бузини чорної й у нас нікого не було за цей час. 

 

А як щодо сортування в цих школах, що беруть участь в проєкті? 

 

Ці 200 шкіл, які долучились до нас на основі конкурсу, їм “Україна без сміття” відправила спеціальні  комплекти для сортування. Там є десять баків, куди можна відсортувати скло, папір, пластик, жерсть, тетрапак і т.д. Тобто школи одночасно органічні відходи сортують і неорганічні. 

 

Коли їм ще не вислали це, ми розповідали, що школи можуть сортувати вторсировину і отримувати додаткові кошти на утримання компостеру. 

 

Але хто опікується цими компостерами? 

 

В нашій школі, на початку, викидали сміття та доглядали за компостерами ми з Нікітою. А влітку прохали доглядати охоронців або чергових, бо не могли приїжджати кожного дня. В інших школах, кожен тиждень були чергові учні з чергового класу, у когось це контролюють вчителі. 

 

Не страшно, що коли ти закінчиш школу, то все це помре?

 

Ні, адже ми з Нікітою зараз вже не навчаємось у школі №17, яка першою взяла участь у проєкті. Але, зараз там продовжують діяти чергові класи, які викидають органічні відходи та слідкують за компостерами. А коли приходять нові класи, то їм про все розповідають і тоді вони стають одними з чергових.  

 

А як ставились однокласники, друзі до твого починання?

 

На початку, коли ми тільки починали проєкт, нас підтримували наші однокласники та друзі. Вчителі також допомагали, особливо вчителька навколишнього світу. Вона записувала нас на різні конференції, коли ми ще про них не знали. 

 

Тобто, в принципі, нас підтримували, такого аби казали чим це ви займаєтесь, у вас нічого не вийде — не було. Були нейтральні — тобто вони і не сильно підтримували, але і не казали що нічого не вийде. Вони просто поглядали зі сторони.

 

На яких саме конференціях вам вдалося побувати із “Комполою”?

 

Ми їздили на конференції в Мілан (Італія) і у Стокгольм (Швеція). Коли нас запросили на конференції, ми побачили що для нашого майбутнього стараються багато людей. 

 

Діти і дорослі придумують механізми, щоб полегшити життя людям. Прикладів багато, але мені запам’ятались спеціальні сітки, які можна покласти на город і вони будуть контролювати  скільки води треба долити, або навпаки, що ви перелили забагато води, або що є якісь жуки, яких треба прибрати.

 

Або дівчинка одна була. Вона самостійно придумала такий механізм, який збирає сонячну енергію і робить з неї воду. І все це з підручних матеріалів! Тобто коли ти бачиш,  які винаходи роблять інші — це надихає. На самих конференціях ви спілкуєтесь і в подальшому обмінюєтесь з ними контактами. Ти хочеш слідкувати за їх діяльністю, можеш долучитись до екологічних діячів і проектів.  Так розширюється твій кругозір.

 

В Стокгольмі, на конференції, ми були фіналістами. Взагалі там було багато різних проєктів, але у фінал потрапило лише шість. Суть в тому, аби дати дітям можливість показати власні проєкти і обрати найцікавіші і найкорисніші.  

 

З Гретою Тумберг знайома?

 

Вона була фіналісткою на цій конференції, але не приїхала і виступала проти того, що всі фіналісти приїхали, точніше прилетіли на літаках, адже через це відбулось багато карбонових викидів. 

 

Вау, а як краще було б?

 

Не знаю, вона не уточнила. На мою думку, її позиція трохи специфічна, адже, можна компенсувати це. Наприклад, можна перелетіти один раз, а після посадити або підживити дерева.

 

Якщо ти скористався літаком, то висадити якусь частину дерев або їх підживити. Ми пішки не змогли б дійти, а одна дівчина взагалі з Америки летіла. Проте навіть якщо потягом їдеш, ти ж все одно викиди робиш.

 

А скільки часу в день займає твоя еко-активістська діяльність?

 

В будній день більшу частину дня займає школа, потім ще шахи є. Тому на активістську діяльність йде години дві в день.А от на вихідних — понад дві години це точно. 

 

Як ти себе професійно бачиш у найближчих роках? Чим ти хочеш займатися?

 

Мене цікавить програмування. Зараз я ходжу на курси з програмування і можливо у майбутньому буду цим займатися, але точно я ще не вирішила. Поки збираюсь вчитись до 11 класу.

 

Ми плавно перейшли до ідеї натхнення дівчаток. Скажи, як ти себе почуваєш у такій сфері як програмування? 

 

Ті курси, які я відвідую, то дівчат там небагато. В групі нас 12 осіб, з них дві дівчинки (це разом зі мною). Але я не відчуваю якогось тиску зі сторони. До тебе ставляться так само як і до інших, оцінку таку саме ставлять і потурань якихось немає, всі на одному рівні, всі однакові. 

 

В школі також. Поділ йде лише на фізкультурі, тому що норми різні, але у нас в класі дівчата виконують і хлопчачі норми. На інших же предметах тебе не ділять взагалі. 

 

Так само і з шахами. Ніхто не звертає уваги дівчинка ти чи хлопчик. 

 

Але ж в шахах турніри для дівчат і хлопців окремі?

 

На даний момент вже ні, навіть на світовому рівні. Точніше, змагання залишаються окремими, але жінки можуть брати участь в змаганнях з чоловіками. Якраз збираюся на чемпіонат в місті Парадубіце, Czech Open 2019.

 

Тобто твій суперник може бути чоловік?

 

Так, зазвичай це і є чоловік, бо дівчат все ж таки менше. 

 

Хто тебе надихає?

 

Коли ми були в Мілані, то там була жінка, з якою ми розмовляли на give me five (формат швидкого знайомства). Її збив поліцейський мотоцикліст. Вона втратила ногу і ходить зараз з протезом. Але вона не здалась і не опустила руки. Вона їздить по школах, розповідає про сортування, вона показує дітям з садочків, що потрібно все окремо сортувати, тому що у нас дуже забруднено і більше забруднювати не можна. Вона мотивує людей бути сильними та екологічними.

 

А що тебе надихнуло на зайняття екологією у першу чергу?

 

Коли відбувався дитячий кінофестиваль, ми пішли з Нікітою та батьками на фільм “Завтра”. Він був про екологію. І там розповідали про компостування. наприклад, ви компостуєте і цей компост відсилають фермерам. Фермери, у свою чергу, підживлюють рослини, наприклад помідори, і вони  замість того аби бути маленькими, виходять великими. 

 

А через те, що у них виходить кращий врожай, тобі на душі стає легше, бо ти зміг допомогти, ти їх підживив і за допомогою цього стимулу ти зміг зробити краще. 

 

От весь цей фільм був про різні стимули. Показували як сортувати і що за допомоги цього буде зменшуватись острів з пластику в океані. І коли ти це бачиш, думаєш, що все ж таки цим потрібно зайнятися і навіть як на мене у тебе змінюється кругозір, ти стаєш іншою людиною, починаєш більше думати. 

 

Наше навколишнє середовище справді дуже засмічено і якщо ти дивився різні фільми, відвідував конференції та навіть після цього продовжуєш засмічувати, то вже про інших людей нічого і не скажеш.

 

Як думаєш, чому є люди мотивовані, такі як ти, Нікіта, а є люди яким все одно?

 

Я точно так не знаю, але в мене є припущення, що деяких людей мотивує наш приклад. І вони загоряються цією ідеєю, хочуть сортувати.

 

Дехто бачить, що інші це не роблять і тоді у них опускаються руки. Мені здається люди міркують приблизно так: “Якщо інші цього не роблять, то чому це маю робити я?”. 

Але ж якщо ти надалі будеш робити як і раніше, то краще не стане. 

 

А є люди, яким загалом все одно, вони лише на своїй думці і проблемами екології не переймаються. 

 

Ким ти бачиш себе через 15 років?

 

Нас з Нікітою часто питають чи бачимо ми себе екологами? Я вважаю, що це специфічний вид діяльності. Мені цікаво розвивати наш власний проєкт, але я не впевнена що хочу все життя посвятити екології. Так я казала що ходила на курси по програмування, я ходила влітку на курс по веб-дизайну і я дуже загорілась цією справою.Тому можливо через 15 років прокинусь зранку і зрозумію, що роблю справу свого життя. 

 

А в якому місці будеш?

 

Я не знаю, можливо в мене щось кардинально зміниться. З’являться нові плани на життя, мені набридне програмування (хоча я сумніваюсь) і я поїду в іншу країну на навчання, а можливе буду в Україні.

 

І наостанок, скажи щось своїм одноліткам.

 

Так аби без стандартних фраз про те, що сортування має сенс, врятуй природу. Замисліться над нашим довкіллям, воно потребує нашої допомоги. Сортування / компостування це глобальна річ та дієвий механізм, яким справді треба займатися. Це не дуже складно, але дуже важливо.

 

 

Інтерв’юєрка: Олександра Азархіна

 

Редакторка: Анна Супрун 

 

Авторка ілюстрацій: Тетяна Дубовик

Дата публікації: 09.09.2019