Права лісам та океанам


 

5 червня — Всесвітній день охорони навколишнього середовища. І сьогодні варто нагадати собі: все, що має людство сьогодні – завдяки природі, проте вона щодня сплачує за це дуже велику ціну. Розуміючи загрозу майбутнього планети, провідні екологи довгий час прагнуть знайти модель гармонійного співіснування людини з природою.

 

Більше чотирьох десятиліть тому, у 1972 році, всесвітньо відомий діяч в галузі екологічного права, професор Крістофер Стоун у своїй книзі “Should Trees Have Standing? – Toward Legal Rights for Natural Objects” висунув ідею про необхідність надати законні юридичні права лісам, океанам, річкам та іншим об’єктам природи.

 

Передова ідея поширення юридичних прав природним об’єктам стала предметом тривалих дискусій у правовому, науковому, етичному та історичному вимірах. Так, юридична дискусія точилася переважно навколо процедурних питань і механізмів реалізації ідеї. Адже наявність юридичних прав передбачає здатність до активних дій, зокрема, власного захисту в суді, чого не можуть об’єкти природи.

 

У своїй книзі Стоун доводить, що права об’єктів природи можуть представляти захисники — так звані «guardians». Так само, як представляються права неповнолітніх або корпорацій.

 

На думку Стоуна реалізація ідеї мала би забезпечити юридично визнану цінність і гідність природи та її об’єктів у своєму власному праві, а не лише служити в якості засобів на користь людям. Якби об’єкти природи мали права, суди мали би підстави оцінювати шкоду не з точки зору вигоди, яку людина може втратити, а з точки зору цінності самого об’єкта природи і його потреб для нормального існування.

 

Наприклад, у випадку забруднення річки шкода зазвичай оцінюється з точки зору економічного зменшення вартості або продуктивності майна землевласників. Такий підхід ігнорує екологічну цінність самої річки та її екосистеми, яка, можливо, втратила здатність підтримувати свій тваринний і рослинний світ, внаслідок забруднення токсичними відходами.

 

Таким чином, і отримувачами відшкодування шкоди могли би бути безпосередньо об’єкти природи, а не їх власники. Стоун вважає, що це може бути забезпечено шляхом створення трастових фондів, які акумулюватимуть відшкодовані кошти і фінансуватимуть заходи з відновлення об’єктів природи.

 

Водночас, суть ідеї Стоуна полягає в збалансованому співіснуванні людини з природою. Тому, він допускає, що природа, як суб’єкт права, може бути наділена також і обов’язками. Наприклад, трастові фонди можуть фінансувати заходи з усунення шкоди, заподіяної  внаслідок стихійного лиха чи іншої надзвичайної ситуації природного характеру.

 

Стоун визнає, що його ідея не є довершеною і залишає великий простір для дискусій, які триватимуть доти, доки ми зможемо побачити і оцінити результат. Але неможливо оцінити, якщо не спробувати.

 

Ідея Стоуна одразу знайшла відгук в ході судових процесів у США —   у справі Sierra Club v. Morton (1972) суддя Верховного Суду Вільям Дуглас висловив, що у відповідь на екологічні проблеми, об’єкти природи (такі як долини, луги, річки або озера) повинні бути наділені правосуб’єктністю, а громадськість повинна мати можливість представляти їхні права.

 

36 років потому, починаючи з 2008 року окремі країни почали законодавчо визнавати природу та її об’єкти суб’єктом права.

 

Так, Еквадор на рівні конституції визнав прямі невід’ємні права екосистем, включаючи право існувати, зберігати, підтримувати і відновлювати свої життєві цикли, структуру, функції та процес еволюції.

 

Болівія забезпечила конституційний захист природних екосистем надавши їм такі самі права як людині.

 

Нова Зеландія на рівні закону закріпила, що річка Ава Тупуа та колишній національний парк Уревера (820 квадратних миль лісів, озер і річок), їх фізичні та метафізичні елементи є неподільним живим цілим і вони володіють всіма правами, повноваженнями, обов’язками та відповідальністю.

 

Юридичні права також надано озеру Ері, що входить в систему Великих озер Північної Америки на території США і Канади.

 

Сьогодні у світі немає єдиного підходу до надання природі статусу суб’єкта права. Кожна країна впроваджує цю ідею з урахуванням своїх правових і культурних особливостей. Втім, і Стоун вважав універсальний закон недоцільним.

 

Очевидно, що для країн, які наважилися впровадити ідею юридичних прав природи, — це не просто експеримент. Це відчайдушна спроба зберегти унікальні або врятувати і відновити ті природні ресурси, які опинилися на межі знищення.

 

Але й ці поодинокі зусилля часто викликають спротив. Так, річка Ямуна в Індії є однією з найбільш забруднених річок у світі. Це найдовший приплив Гангу протяжністю 1376 км,  в яку скидається більше половини сміття зі столиці Нью-Делі. Незважаючи на екологічну катастрофу, яку переживає ця річка, Верховний Суд Індії скасував раніше надані священній річці Ганг і її припливу Ямуна юридичні права.

 

Оцінити практичні результати таких законодавчих ініціатив в інших державах ми зможемо з часом. Але попри свою дискусійність, ідея юридичних прав природи є унікальним внеском у розвиток права і культуру ставлення людей до природи. Вона відкриває нові можливості для глибинного переосмислення цінності природи і нових підходів регулювання відносин людина — природа.

 

Дата публікації: 05.06.2019