Ліві не винні


У мережі жваво обговорюють дослідження VoxUkraine щодо політичного компасу українців. 73.3% респондентів виявилися носіями лівих поглядів, що тяжіють до активного втручання держави у суспільне та приватне життя.  Чисельні ліберальні експерти ледь не пакують валізи, але насправді ця статистика має не стільки засмучувати, скільки вимагати активних дій.

 

Найбільший страх ліберально-демократичної спільноти – зіткнутися із реаліями, коли більше 70% співвітчизників не хочуть взяти на себе і граму відповідальності, у своїх негараздах постійно шукають винних, позбавлені критичного мислення і все ще знаходяться на родо-племінному рівні розвитку суспільства. При цьому усі ці загрози бачать у лівих ідеологіях, знецінюючи та стигматизуючи їх. Такий підхід може лише загострити політичну кризу та тотальну зневіру, натомість потрібно виявити хто ж є справжнім ворогом лібералів і як з ним боротися.

 

Чи є користь із патерналізму?

 

Дослідження побудовано на 24 питаннях, які в тій або іншій мірі відображають погляди людини на межі впливу держави на різні сфери публічного та приватного життя. Вертикальна вісь – визначає втручання в життя особистості, а горизонтальна – в економіку.

 

Цікаво, що більшість респондентів ідентифікує себе із “центристами”, а ті хто бачить себе правими у висновку опиняються у більшості “ліво-авторитарних”. Перша думка – всі ми самі себе обманюємо, хочемо бути зваженими центристами, а таємно мріємо про сильну руку і тотальну домінацію. Особливо незручно пов’язувати у декомунізований державі себе із соціалістичною чи комуністичною ідеологіями.

 

Мій оптимістичний погляд – не все тоне у 50 відтінках сірого, скоріш тут ховається звичайнісеньке бажання мати усе, не робити нічого і щоб мені за це нічого не було. Але так не буває. Навіть діти знають, коли віддаєш свою іграшку (право вибору, наприклад) – перестаєш нею володіти.

 

Класики виокремили три типи політичної культури – патріархальна, підданська та партисипаторна (культура участі). Перша передбачає повну відмову громадян від участі у політиці – усі йдуть куди батько скаже. Підданська має більшу свободу дій – громадяни відмовляються від впливу на політику в обмін на невтручання у їхнє приватне життя.

 

Патрисипаторна зумовлена активною участю громадян у політичних процесах, – не тільки в момент вкидування бюлетню у виборчу урну, але і на різних рівнях розробки та прийняття рішень щодо життя суспільства.

 

Патерналізм з’являється там, де суспільство не відчуває свого зв’язку із політикою, там де достатньо бути частиною більшості, аби отримувати бажані блага. Патерналізм живе там, де не треба вимагати більшого.

 

Як повернути патреналістські настрої на користь політичної культури участі?

 

 

  • Персоналізувати популізм

 

 

Популізм – цар когнітивних помилок. У політиці когнітивні помилки плодяться краще за комарів у літньому болоті. Персоналізація політики стала головною зброєю популізму, але популізм завжди веде до розчарування і пошуку винних. Є ймовірність, що розчарування у особистостях поверне увагу людей до інститутів, а з іншого боку, це щеплення для акторів, які лише виконують роль політиків, що мають нести персональну відповідальність за прийняті рішення.

 

 

  • Перевірка гаманцем

 

 

Всі ті, хто каже, що “держава має піклуватись про добробут кожного громадянина” відповідають із думкою про свій власний добробут, але цікаво змоделювати їхні відповіді, коли “добробут кожного” буде створюватися за рахунок їхніх грошей, великих податків, які треба адмініструвати та “справедливо розподіляти”. Пам’ятаєте анекдот – куме, давайте усе поділимо, спочатку з’їмо вашу картоплю, а потім кожен своє” – приблизно так будується логіка несвідомих лівих, які готові брати, але я не впевнена, чи готові віддавати.

 

 

  • Від держави-батька до держави сервісу

 

 

Чи усі, хто вважають, що держава їм щось винна є громадянами із лівими політичними поглядами? Ні. Люди із правими, і з центристськими поглядами можуть очікувати, що держава надаватиме їм ті сервіси, за які вони сплачують податки. М’яко зсуваючи акцент із держави, яка комусь щось зобов’язана, необхідно акцентувати на державі-сервісі, від якої дійсно можна щось очікувати – сплачуючи податки, контролювати їх використання.

 

Проблема не в лівих, проблема – в ліні

… і в когнітивних помилках

 

Тривожні дзвіночки звісно є, але корінь – не у лівій ідеології. Нагадаю, що праві схильні до патерналізму не менше, а ліві політичні погляди можуть бути потужним драйвером соціальних змін і партисипаторної політичної культури. Оптимальна ситуація – коли в країні є і ліві, і праві і за право визначати державну політику вони борються демократичними засобами, у правовому полі та під пильним поглядом медіа та громадськості.

 

Найгірший варіант коли ані лівих, ані правих немає, є лише їхні карго культи та ліниві громадяни які хочуть щоб проблеми вирішували за них.

 

На думку українського філософа Михайла Мінакова два види консерватизму (неорадянський консерватизм та націонал-консерватизм) які є токсичними для публічної сфери дискусії рівних громадян. І наведене дослідження VoxUkraine насправді підтверджує панування таких консерватизмів та громадянської ліні, а не латентих лівих, які можуть бути здатними лише на латентну революцію.

Дата публікації: 06.06.2019