Децентралізація – умова для сталого розвитку та захисту довкілля


Михайло Хвесик – директор Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України», доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, академік Національної академії аграрних наук України, член правління Спілки економістів України. 

 

Пан Михайло долучився до проекту Центру перспективних ініціатив та досліджень “17 сталих питань”.

 

Михайле Артемовичу, розкажіть детальніше про структуру, котру Ви очолюєте. Чим саме займається Державна установа «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук України», які головні напрями діяльності, якими людськими ресурсами володіє організація?

 

Інститут підпорядковується Національній академії наук України. Це єдина науково-дослідна установа , яка ґрунтовно займається дослідженнями проблем економіки природокористування та сталим розвитком не тільки на пострадянському просторі, а й континенті. У своїй діяльності ми володіємо широкою автономією. Провідними напрямами наших досліджень, що вже зайняли своє достойне  місце в публічному просторі, є відповідальне природокористування, раціональне використання природних ресурсів, сталий розвиток.

До результатів комплексних наукових досліджень належать рекомендації, котрі широко застосовуються в діяльності урядових структур України і місцевих органів управління у процесі визначення й реалізації заходів щодо стратегічного управління, формування ринку природно-ресурсних активів, а також використовуються для подальшої діяльності науково-дослідних та проектних установ при розробленні відповідних стратегій і програм. Поряд з тим ми готуємо та оприлюднюємо якісну аналітику й прогнози. Напрями роботи моїх колег пов’язані з економікою природних ресурсів (водних, земельних, лісових),  проблемами природно-техногенної та екологічної безпеки, аспектами, що пов’язані з оцінюванням екосистемного потенціалу держави. Згідно із новими тенденціями, трансформовано відділ методології сталого розвитку – підрозділ зосередився на розробці фундаментальних основ методології дослідження нашої проблематики.

У структурі установи  працює 70 осіб, з них — 13 докторів наук, і 30 кандидатів економічних наук. Але в дослідних процесах фактично задіяно набагато більше науковців, оскільки ми тісно співпрацюємо з вищими навчальними закладами, науково-дослідними установами України, європейськими структурами тощо. Нещодавно підписано угоду про співпрацю з представником  Китайської асоціації міжнародного обміну Стівеном Фенгом, яка передбачає контакти з широкого кола питань: спільних досліджень у сфері економіки природокористування та екологічної безпеки, освітніх послуг, підготовки кадрів, наукового обміну тощо, та угоду про співробітництво і партнерство з Dr. Hasrat Arjjumend (The Grassroots Institute, Канада) з метою організації “Summer Field School & Workshop on Mountain Ecosystems and Resource Management” у 2020 році.

Унаслідок плідної співпраці з інститутами НАН України, іншими науково-дослідними установами нами розроблено Національну парадигму сталого розвитку України — засадниче видання, яке відображає нашу позицію щодо перспектив реалізації стратегічно важливих документів, прийнятих у різні часи з урахуванням української державницької специфіки, природно-ресурсного потенціалу та інших релевантних аспектів. Наразі ми перебуваємо на етапі імплементації положень цієї парадигми, розробляючи фундаментально-прикладну тематику, яка включає всі актуальні проблеми та завдання, що стоять перед нами.

 

Надзвичайно важливим є реальне втілення досягнень колективу в суспільно-господарську практику. Так, нами вперше в Україні здійснено оцінку вартості національного природного багатства України. Це надзвичайно вагома розробка, результати котрої дали можливість започаткувати інші проекти у сфері дослідження інвестиційної привабливості ресурсних активів, пожвавити висвітлення проблемних питань у науково-популярних публікаціях, виданнях з актуальної тематики щодо децентралізації тощо. Роботи у цьому напрямі тривають і поглиблюються, оскільки для розробки та запровадження ефективної моделі подальшого розвитку необхідно визначити ступінь ідентифікованості наявних природних ресурсів щодо власністного статусу.

 

 

Чи відчувається публічний та державний запит на якісну аналітику у сфері сталого розвитку? Яким чином змінилися публічні запити останніми роками?

 

Необхідно перш за все звернути увагу як громадськості, так і державних органів на те, що прийняття декларативних планів у сфері сталого розвитку не є суттєвим здобутком без їх конкретної реалізації. Неможливо отримати результати відразу ж після прийняття декларації, як, наприклад, у Ріо або  Парижі. Необхідно також усвідомлювати, що діяльність у сфері сталого розвитку — це довготривалий процес, який може трансформуватися роками і десятиліттями. Моя особиста позиція як науковця полягає не в тому, щоб говорити, що досягти певних цілей абсолютно неможливо, адже це неправильно. Проте я переконаний, що цілі сталого розвитку можуть і будуть досягнуті поступово, шляхом виконання поставлених завдань.

Декларації — це лише дороговказ, але й від діяльності на місцях залежить прогрес виконання певної цілі, задекларованої у програмному документі. І ось саме це розуміння та усвідомлення всього майбутнього масиву праці я відчуваю при спілкуванні з колегами, представниками громадських організацій та державних установ. Мені імпонує ставлення як громадськості, так і урядових структур до проблем сталого розвитку, адже останнім часом участь недержавних організацій, центральних органів у їх розв’язанні посилилася, прийшло розуміння необхідності врахування принципів сталості у своїй повсякденній діяльності. Звичайно, це позначається на рівні та змісті наших дискусій: тепер це не лише односторонні запити і звичайна статистична інформація, а й постійні дискусії та коментарі, суттєво доповнені провідним міжнародним досвідом, підкріплені конкретними пропозиціями щодо подальшої співпраці та майбутніх розробок. З  огляду на сказане вище, заснування Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку Національної академії наук  України» можна трактувати як наслідок підвищеного попиту на якісний науковий супровід і консультування щодо відповідної тематики. Українська держава жодним чином не стоїть осторонь реалізації політики сталого розвитку. У нас є бажання діяти, є також достатній науковий потенціал.

 

Я передбачаю в цьому мотивацію до конкретних та рішучих дій, хоча, звичайно, є багато факторів, що обумовлюють не ті зміни, котрі хотілось би мати на сьогоднішній день. Це насамперед наслідки спекуляцій з досліджуваної проблематики, декларативна діяльність структур, що займаються релевантними напрямами — чи то зміни клімату, чи  відновлювальна енергетика, чи сталий розвиток загалом. У цій сфері я поки що не бачу конкретного результату, тому необхідно акумулювати наявні сили та видати гідний продукт, що мотивував би до подальшої продуктивної праці.

 

Яких конкретних результатів у сфері сталого розвитку досягнуто Інститутом у процесі співпраці з органами державної влади та місцевого    самоврядування? Які напрями є найбільш перспективними?

 

Щодо конкретних результатів, які ми маємо сьогодні, то їх багато, але для прикладу наведу лише окремі. Так, для успішного виконання завдань  блоку «Сталий розвиток міст і громад» нами розроблено комплекс конкретних пропозицій і рекомендацій, проте необхідно першочергово, на нашу думку,  ураховувати ті процеси, які відбуваються сьогодні у сфері децентралізації. Завдяки можливості прямої співпраці з лідерами громад нам та науковому середовищу загалом простіше комунікувати з владою на місцях. Ми повинні пропонувати  конкретні розробки-рекомендації для діяльності органів місцевого самоврядування, окремих територіальних громад тощо.

 

Наш підхід до співпраці як з державними органами, так і  громадами, полягає в орієнтації на конкретний результат, що має потім дати поштовх до нових розробок та спільних програм. Наприклад, співпраці з Радою національної безпеки та оборони України передувала підготовча тривала робота співробітників відділу природно-техногенної та екологічної безпеки. Після початкового обміну наявною інформацією, прогнозом можливих результатів вирішено розробити модель, яка б дала можливість запропонувати та обґрунтувати дієві механізми й інструменти запобігання негативним наслідкам господарської діяльності людини, котрі можуть нести пряму загрозу для населення. Звичайно ж,  брались до уваги інфраструктура, природні умови та потенційні небезпечні ризики й загрози, якість відповідних послуг, що можуть бути надані в разі виникнення надзвичайної ситуації, та багато інших моментів. Ми врахували результати попередніх багаторічних напрацювань, котрі стосувалися оцінки функціонування критичної та соціальної й виробничої інфраструктури. Згаданий проект був амбітною метою та охоплював широкий спектр завдань: оцінка стану інфраструктури, можливості її експлуатації, прогноз ризиків за умови реалізації конкретних заходів щодо попередження негативних явищ тощо.

 

За результатами проекту тодішнім президентом України В.Ющенком  підписаний відповідний указ про запровадження конкретних покрокових заходів реалізації наших пропозицій і відповідних механізмів. Проте їх запровадження  залишилося частковим, значна кількість порушених ще тоді питань, на превеликий жаль, актуальна й нині.

 

Підсумовуючи, хочу наголосити, що для ведення відповідального господарювання на основі принципів сталого розвитку, необхідно, як і в багатьох інших видах діяльності, усвідомлювати обсяги наявних ресурсів та мати можливість оцінити їх корисний потенціал. Саме цією тезою ми і керувались під час комплексного аналізу та оцінки національного багатства України — її природних ресурсів.

 

Хочу навести ще один приклад. Сьогодні у сфері ресурсокористування сформувалася така ситуація, що всі природні  ресурси значною мірою соціалізовані, але недокапіталізовані. Зрозуміло, що високого рівня капіталізації можна очікувати лише після проведення об’єктивної оцінки наявних ресурсів. Іншим важливим аспектом є ідентифікація права власності на них. Наша позиція полягає в тому, щоб розглядати природні ресурси не просто як дар Божий, а й потужний природний актив, котрий необхідно залучати для покращення економічних показників і при цьому не ставити під загрозу всі інші види ресурсів, включаючи безпосередньо природні багатства та людський потенціал.

 

Якщо говорити про об’єднані територіальні громади, то головним пріоритетом є забезпечення їх спроможності. Громади мають доступ до місцевих екосистем, здатних генерувати додаткову вартість та підвищувати цінність наявного капіталу без утрати їх цілісності завдяки відповідальному ставленню до таких ресурсів. Серед доступних місцевих  ресурсів для громади — земля, ліс, надра, вода. Ці складові можуть приносити пряму фінансову вигоду не одноразово, а на постійній основі. Саме для досягнення цієї мети необхідно керуватись принципами сталого розвитку під час планування та безпосереднього ведення господарської діяльності. І в цьому плані нами розроблено пакет рекомендацій для лідерів ОТГ щодо реальних можливостей високоефективного використання наявного природно-ресурсного потенціалу територій , який  сьогодні або застосовується, м’яко кажучи, неефективно, або не використовується взагалі попри те, що це ж суттєвий чинник підвищення фінансово-економічної спроможності громад.

 

У Новій Зеландії ми можемо сьогодні спостерігати конкретні юридичні зрушення: природним об’єктам наданий такий же юридичний статус, що і людям. Як Ви оцінюєте такий підхід?

 

Абсолютно здоровий підхід! Адже все те, що відбувається у ґрунтах, – є процесами і складовими живого організму, а власне ґрунти — біокосною системою. Від нашого впливу залежить продуктивність, родючість, якість продукції, що вирощується на відповідних ґрунтах. Тому очевидно, що до цього ресурсу необхідно ставитись як до живого організму: не лише використовувати, але й відтворювати,  відновлювати, попереджувати процеси деградації та не створювати обмежень природним репродуктивним фазам. Наразі наш інститут активно займається питаннями екосистемного оцінювання послуг, котрі надають річки, озера, ліси тощо. Цю категорію також слід ураховувати в кінцевій вартості природного багатства.

 

На моє переконання, одним із завдань науковця є саме ідентифікація таких додаткових благ, котрі в результаті набувають статусного значення. Наші дослідження доводять, що дуже багато аспектів не враховується у процесі господарської діяльності та оцінювання того чи іншого ресурсу. Наразі ж триває масове знищення лісів, забруднення водойм, деградація ґрунтів, прискорюється ерозія та опустелювання, що разом є наслідком бездумної господарської діяльності.

 

Ще одним серйозним питанням є проблема отримання та розподілу платежів за використання природних ресурсів. Це ті мотиватори, що дають можливість більш відповідально ставитись не лише до ресурсів, а й природи загалом як до окремої людини, про що ми вже згадували вище. Саме тоді можливо буде стверджувати, що ми виходимо на траєкторію сталого розвитку нашої держави.

 

Доволі переконливо звучать тези про те, що в сучасних умовах державі потрібно концентруватись на більш нагальних завданнях та поточних викликах. Проте я впевнений, що саме в умовах стагнації та кризи, навпаки, необхідно актуалізувати абсолютно всі наявні сили та одночасно працювати за багатьма векторами. Якщо ж ми спрямовуватимемо весь суспільний потенціал на вирішення однієї проблеми, потерпатимуть інші сфери, котрі в майбутньому потребуватимуть підвищеної уваги. Саме тому потрібна своєчасна реакція на виклики та ризики.

 

У рамках тематики досліджень відділення економіки Національної академії наук України триває робота над науковою програмою «Траєкторія сталого розвитку України до 2030 року», науковим керівником якої є я. Усього в реалізації завдань програми задіяно шість науково-дослідних установ,  головний координатор якої — наша структура. Як у процесі розробки, так і після оприлюднення результатів нашим першочерговим завданням є привернення уваги не тільки наукової спільноти, а й усіх дотичних до відповідної тематики громадських організацій. Робота в публічному просторі — одна з головних передумов імплементації наукових розробок у суспільно-політичну реальність.

 

Існує багато стереотипів не лише щодо науково-дослідних структур, але й  державних установ. У Вашому випадку йдеться одночасно про обидва аспекти. Але чи володієте Ви достатнім рівнем автономії? Наскільки Вам комфортно як науковій установі у вітчизняних умовах?

 

Цілком об’єктивно та відповідально стверджую, що нашій установі в цьому плані дуже комфортно. НАН України — це є самоврядна організація, де відповідно до вимог сьогодення, запитів спільноти та викликів часу формується тематика досліджень, і ми постійно працюємо на перспективу. Звичайно ж, існує, як кажуть, й інший бік медалі. Безперечно, проблемним залишається питання фінансування. Це слабка ланка не тільки нашого інституту, а й усіх бюджетних установ, що, звичайно, впливає і на швидкість виконання наших розробок. Ми розуміємо ці складнощі та потужно працюємо  над можливостями працювати із додатковими, оплачуваними, замовленнями.

 

Серед головних проблем або ж перешкод у нашій діяльності можна назвати проведення експертиз. Так, не всіх замовників цікавить об’єктивна експертиза, але лише таку — об’єктивну, якісну й неупереджену — ми і надаємо.

 

Питання, пов’язані з тематикою сталого розвитку, мають бути амбітними та формулювати відповідні цілі, і саме тут найбільш очевидною є користь від автономної діяльності. Наведу приклад безпосередньо нашого інституту.

 

Проблематикою інституціоналізації природно-ресурсних відносин ніхто до нас не займався. Від виникнення ідеї до її розробки та втілення ми пройшли складний шлях, проте не відчували жодних перешкод з боку держави, її виконавчих органів. Маємо потужні наукові результати, позитивний досвід запровадження пропозицій та рекомендацій у практичну діяльність (усі міністерства та органи державної влади були відкриті до співпраці), опубліковано монографії. Вже згадана ”Національна парадигма сталого розвитку” надійшла для користування до міністерств, губернаторів та голів обласних рад, багатьох громадських організацій як в електронному, так і в паперовому варіанті.

 

Ми були першими, хто почав розробляти питання капіталізації природно-ресурсних відносин, аспекти сек’юритизації, корпоратизації та публічно-приватного партнерства. Наші дослідження спрямовані на пошук можливостей об’єднати весь потенціал бізнесу, влади, громадськості, ураховуючи недостатнє фінансування проектів, пов’язаних із сталим розвитком.

 

На мою думку, найбільш перспективним партнером у сфері впровадження наукових розробок та програмних документів є саме територіальні громади, про що свідчить спілкування із представниками влади на місцях. Питання  полягає в тому, як одна територіальна одиниця може зацікавити інвестора-представника бізнесу, на які поступки готова піти влада, як цим сторонам співпрацювати з найбільшою користю для суспільства, як більш ефективно використовувати природні ресурси, як поводитись з відходами. Ми серйозно займаємось проблематикою поводження з твердими побутовими відходами та вторинного ресурсокористування. Значна робота виконана в плані імплементації екологічного законодавства ЄС, а відповідні напрацювання передали до Кабінету Міністрів України.

 

Загалом, щодо оприлюднення результатів досліджень природної та природно-ресурсної складової, звичайно ж, ми можемо та бажаємо ділитись своїми розробками та всіляко сприяємо їх упровадженню. Також маємо право самостійно укладати договори про співробітництво із зарубіжними організаціями, що лише сприяє інтенсифікації діяльності. З цією метою організовуємо та постійно проводимо круглі столи, семінари та конференції із залученням усіх можливих партнерів, експертів, науковців та освітян, представників законодавчої і виконавчої влади. Такі зустрічі корисні для всіх учасників: ми вивчаємо їх управлінський досвід, а вони знайомляться із результатами наукових досліджень інституту.

 

Переходячи до більш особистісного рівня усвідомлення окремим науковцем своєї ролі, яким науковець бачить своє місце під час прийняття важливих суспільно-політичних рішень?

 

Наш інститут є аполітичною організацією, ми — науковці, котрі займаються виключно фундаментально-прикладною тематикою, аналізом і оцінкою поточної ситуації, прогнозом та розробкою векторів прийняття рішень із певних проблем.

 

З іншого боку, маємо корпус депутатів як місцевого, так і загальнонаціонального рівня, які говорять про те, що необхідно оздоровлювати нашу екологію, відповідально ставитись до ресурсів. Я таке лише вітаю! Не будемо акцентуватися на тому, що часто вони спекулюють цією тематикою, однак, на моє глибоке переконання, чим більше уваги надається окресленим проблемам, тим краще. Питання в іншому: які саме шляхи й інструменти їх розв’язання пропонуються? Наша роль полягає в тому, щоб запропонувати й обґрунтувати з наукового погляду правильне, виважене політичне рішення у сфері сталого розвитку або ж охорони навколишнього природного середовища загалом.

 

По-друге, ми формулюємо свою незалежну фахову позицію, що має бути актуальною, суспільно-релевантною і, в ідеалі, дороговказом під час розробки і запровадження політичних рішень.

 

По-третє, результати нашої діяльності необхідно доносити до всіх прошарків населення: від урядовців до громадськості. Громадянське суспільство має бути  обізнаним з питаннями, котрі фахово розробляє наша структура, оскільки вони стосуються одночасно всіх громадян.

 

Наведу черговий приклад: разом із фондом Фрідріха Еберта та  колегами з Білоруського державного університету, наша установа створила школу-лабораторію зі сталого розвитку та зеленої економіки. Провели три сесії, першу — у Мінську.  Зустрічалися із широким загалом європейських колег, представниками громад Білорусі, котрі були в захваті від пропозицій і можливостей, які ми їм презентували. Саме на таких заходах спостерігаються два процеси: по-перше, науковці мають майданчик для висвітлення своїх позицій у публічному просторі, по-друге, у громадськості є можливість почути рекомендації науково-дослідної установи поза усталеними академічними рамками.

 

Що першим спадає Вам на думку, коли йдеться про сприятливі умови виконання завдань  блоку “Сталий розвиток міст і громад”?

 

Тут моя позиція як науковця доволі однозначна- реальну децентралізацію я вважаю одним із найбільш успішних проектів сьогодення щодо забезпечення сталого розвитку громад. Я прихильник синьої економіки — людиноцентричної моделі Римського клубу, яка значну увагу приділяє питанням людини і довкілля. Зелена економіка — це наступний крок уперед, я б сказав, мегапроект. І в цих концептах пропонуються рішення щодо поводження з наявними ресурсами, якими б багатими їх запасами не були. Можливість удосконалити інструменти та механізми існує завжди, необхідний кваліфікований персонал, людські ресурси та відповідне ставлення до середовища життєдіяльності.

Людина, що проживає на своїй території, здатна до набагато більш ефективного поводження із власними природними ресурсами, що перебувають безпосередньо поруч з нею, а децентралізація сприяє цьому. Успішні 50, 20 або навіть 10 громад — це потенційний старт дієвих механізмів сталого розвитку, котрі реалізовано на рівні окремих населених пунктів. Ми намагаємось всіляко сприяти цьому процесу, посилюємо комунікативні зв’язки з лідерами громад, поширюємо свої наукові розробки, в яких детально зазначається, як саме природні ресурси можна використати максимально для того, щоб ефективно розвивати громаду, інфраструктуру. Вони володіють прихованими резервами, котрі не використовуються належним чином, і мене не лише як науковця, а й громадянина і патріота своєї держави ця проблематика надзвичайно хвилює.

 

 

Під час безпосередньо наукової діяльності у сфері сталого розвитку з ким з наукової спільноти є найбільше можливостей для співпраці?

 

Я можу сказати, що комунікація — один з найголовніших аспектів успішності та результативності наукової діяльності. Ми співпрацюємо з величезною кількістю установ і науковців — це фахівці безпосередньо з Національної академії наук,  Національної академії аграрних наук та вищих навчальних закладів. Маємо контакти з більше ніж 50 юридичними особами, громадськими організаціями. Така всебічна комунікація — ключ до успішної діяльності, і наші науковці завжди відкриті до діалогу, обміну інформацією та співпраці. Свого часу ми зібрали результати діяльності інституту (монографії, публікації, аналітичні матеріали тощо) та передали їх вищим навчальним закладам, громадським організаціям, колегам із науково-дослідних установ із закликом «Користуйтеся! Приносьте користь суспільству, ми будемо лише раді поглибити співпрацю та разом прийти до конкретних успішних результатів!»

 

Кількість небайдужих до цієї проблематики людей збільшується, і це приносить радість. Єдиним моментом, який викликає занепокоєння, є реалії сьогодення. Люди переймаються іншим, соціальна та політична проблематика у них на першому місці. Проте я щиро вважаю, що це тимчасово, що нашу діяльність не можна зупиняти, не можна опускати руки, потрібно рухатись тільки вперед.  До речі, програмі “Траєкторія сталого розвитку України до 2030-го року” передувала розроблена нами програма, котра стосувалася соціально-економічного потенціалу сталого розвитку. Робота проводилася з метою уникнення дублювання попередніх напрацювань, збору, систематизації, актуалізації даних, щоб була можливість інституційно та інформативно підсилювати один одного. Наприклад, Державна установа «Інститут регіональних досліджень ім. М.І. Долішнього НАН України» володіє значно ширшою інформацією про Прикарпатський регіон, ліси, особливості території, оскільки розташована у Львові, Одеські вчені ґрунтовно досліджують Приморський регіон, центральноукраїнські організації у старопромислових регіонах знають краще проблеми, пов’язані з нашим промисловим комплексом. Саме цей досвід ми об’єднали, дослідили та узагальнили, щоб рухатись далі. Така діяльність зі всебічного збору та систематизації інформації має безпосередній зв’язок як із «Порядком денним ХХІ ст.», так і задекларованими 17-ма  цілями сталого розвитку.

 

По-різному можна ставитися до цілей сталого розвитку, але я б хотів, щоб вони були наповнені реальним змістом та сприяли розвитку. Ми вдячні ООН за те, що вони акцентують увагу й на проблемах  українського довкілля, опустелювання, знищення лісів тощо. Ознайомившись із результатами їх досліджень, ми обґрунтовуємо та пропонуємо моделі сталого розвитку, реалізація котрих призведе до мінімізації негативних наслідків господарської діяльності людини. Прогресивний розвиток завжди пов’язаний із ризиками, загрозами та збитками, котрим треба запобігати та мінімізовувати їх наслідки.

 

 

Наскільки вагомим є авторитет Інституту, як часто Ваша інституція, що безпосередньо займається питаннями сталого розвитку, залучається до процесу розробки та контролю за імплементацією відповідних політичних рішень?

 

Наведу кілька красномовних фактів. Минулого року ми як структурний підрозділ НАН України пройшли оцінювання міжнародною експертною комісією на предмет актуальності досліджень, потенціалу впровадження розробок у суспільні практики тощо. За його результатами інститут отримав найвищу категорію А та  додаткове фінансування. Це здобуток усього колективу. Звичайно ж, що це набуло розголосу в нашому науковому середовищі та сприяло подальшому зростанню авторитету установи.

 

Також є інший успішний приклад, котрий свідчить про роль інституту в міжнародному дослідницькому середовищі. Свого часу ми розіслали запити із пропозиціями встановлення контактів закладам, котрі займаються подібною проблематикою й отримали чимало відгуків та конкретні пропозиції і плани можливої співпраці! Найсвіжішим результатом є підписання із китайськими, грузинськими та канадськими колегами угод про двосторонню співпрацю. Подібні угоди вже діють з представниками наукових кіл з Австралії, Фінляндії, Польщі, Німеччини, багатьох інших європейських країн. Проте така співпраця пов’язана з фінансовими витратами, тому ми у своїх запитах звертали увагу на те, що не володіємо доступом до необмежених фінансових ресурсів, проте готові до інтенсивного та всебічного обміну інформацією, досвідом, конкретними практиками. Закликали до формулювання та імплементації невеликих проектів, які б стали початком глобальної співпраці в майбутньому.

 

Ми відкриті для співробітництва з усіма організаціями, прозоро, об’єктивно та патріотично. Уже згаданий проект зі школою-лабораторією, де іноземні колеги з Фонду Фрідріха Еберта самостійно знайшли нас та запропонували паритетну участь у спільному проекті. Звичайно, ми цінуємо таке ставлення і намагаємось результатами досліджень та розробок підтверджувати власний авторитет.

 

Яким чином можна пояснити його зміст поняття «сталий розвиток» пересічному громадянину?

 

Не вдаючись до наукових термінів, можна сформулювати головний посил цього поняття: кожному громадянину, незалежно від статусу й ролі, потрібно робити все можливе, щоб його діяльність була спрямована на максимальну користь одночасно для себе, суспільства і держави. Йдеться про принцип «Уболівай за свою державу!», роби все, щоб твою країну поважали на міжнародному рівні й зверталися до її представників за консультацією, щоб ми не створювали в собі ту громаду, яка не може собі дати раду. Потрібно підіймати голову, розправляти плечі та щоденно використовувати свій потенціал, забезпечувати динамічний, і збалансований розвиток, тобто просто бути громадянином в такому глобальному та ідеалістичному розумінні цього поняття — це і є найважливіше. Починати варто з дитячого садочка, де навчати дітей такому ставленню до себе й навколишнього середовища. Мій заступник за моїм дорученням перебуває у постійному контакті з керівництвами ботанічних садів, де проводяться публічні лекції, семінари з популяризації цілей сталого розвитку, залучаються школярі, малеча з дитячих садків. Тобто ми на побутовому рівні популяризуємо нашу діяльність.

 

Чи готова Україна та її населення до матеріальних або фінансових поступок в ім’я забезпечення сприятливого середовища для прийдешніх поколінь?

 

На превеликий жаль, Україна до вагомих матеріальних поступок поки що не зовсім готова. Хоча левова частина суспільства усвідомлює важливість якості та стану довкілля, але ми все ще маємо справу зі ставленням до живих організмів на побутовому рівні. Приклади цього відомі нам усім: від викидання пакетів зі сміттям на дорогах та появи біля великих міст стихійних звалищ сміття, від бездумного вирубування лісів до скидання неочищених вод у річки вночі, аби інспекція не зафіксувала, биття ліхтарів тощо. Ці явища, все ще характерні для буденності, відкидають нас у розвитку на кілька десятиріч назад.

Зважаючи на задекларований євроатлантичний вектор розвитку, багато хто забуває, що для імплементації цих стандартів потрібно дуже багато працювати, що абсолютно не порівняно із попередньою інтенсивністю роботи. Без таких базових цінностей не створити потужної армії, не забезпечити гідних доходів, чистих річок. За стабільністю та високим рівнем життя Європи стоїть титанічна праця, результати якої можна бачити сьогодні.

 

На якому етапі наразі знаходиться усвідомлення українським громадянином себе як частини громади? Яким чином воно здатне сприяти діяльності з імплементації принципів сталого розвитку?

 

Перш ніж поділитися своєю думкою, хотів би відразу дистанціюватись від економічних проблем, фінансових криз, які, звичайно ж, завжди є суттєвим фактором впливу на нашу діяльність та свідомість. Я щиро переконаний, що впродовж останніх 5-10 років це усвідомлення належності до громади, усвідомлення свого регіону проживання як власного дому все більш поширюється серед українського населення. Це не безпідставне твердження, адже я часто буваю в об’єднаних територіальних громадах, спілкуюся з представниками місцевого населення. Триває реальна децентралізація, і це не псевдофеномен.

Проте існують і точки гальмування цього процесу, переважно у сфері реструктуризації поводження з  ресурсами на різних рівнях, що потребує ефективної системи управління, без якої не можна сподіватись на успішну імплементацію політичних рішень, зокрема щодо сталого розвитку. Така ефективна система управління і подальший процес децентралізації – запорука майбутнього успіху України. Великим позитивом сьогодення є наявність уже більше ніж 900 окремих територіальних громад. Як науковець, я впевнено підтримую тезу про те, що через децентралізацію ми зможемо більш ефективно використовувати наші природні ресурси, оскільки люди будуть відчувати, що це їх власність і вболіватимуть за свій дім. В окремих громадах уже відчуваються наслідки реальної децентралізації та дбайливого ставлення до довкілля.

 

Яким чином можна забезпечити ефективне функціонування механізмів громадської участі у процесах, пов’язаних з імплементацією політики сталого розвитку в окремих населених пунктах?

 

Безперечно, створення громад – це великий крок. У цьому процесі головне — залучати кожного громадянина до системи управління на місцевому рівні.

 

Абстрагуючись від політичного контексту, можна стверджувати, що надання громадянам таких механізмів впливу на політичні рішення сприяє усвідомленню ними своєї прямої відповідальності за власні дії. Громадянам не варто стояти осторонь, а висловлювати свої думки. Таким чином вони відчувають себе відповідальними суб’єктами політичного процесу, а з іншого боку, у державного сектору з’являється реальна можливість швидкої ідентифікації суспільних запитів та мотивація до розробки ефективних шляхів вирішення проблеми. Такі рішення приймаються на основі опитувань, суспільної думки. Суспільство вважається здоровим, коли громадянин, кожен член суспільства залучений до процесу управління. Це і є наслідки реальної децентралізації — транспарентність, публічність, обґрунтований та виважений адміністративний вплив.

 

За порушення природоохоронного законодавства необхідно застосовувати серйозні санкції, саме для того й існує адміністративний вплив. Проте тут варто наголосити на небезпеці спекулятивності та перевищення повноважень. Спекулюють і демократичними інститутами, і тенденціями формування громадянського суспільства. Така компрометуюча діяльність також проводиться із власно обґрунтованою мотивацією. Але діалог та комунікація загалом — це шлях до правильного розуміння такого явища. Демократія — це високий рівень відповідальності за свої дії та їх наслідки, а також виконавчої технологічної дисципліни.  

Децентралізація – умова для сталого розвитку та захисту довкілля - Центр перспективних ініціатив та досліджень 

Яких суттєвих покращень потребують наявні програмні документи та стратегічні плани у сфері сталого розвитку?

 

Життєво необхідним є їх законодавче закріплення. Національну парадигму можна було назвати й по-іншому, її сутність від цього не зміниться, як і мета — закріпити та донести до широкого загалу актуальну інформацію, наполягати на реалізації її положень. Необхідний документ від Верховної Ради або Кабінету Міністрів України, який би охоплював усі сфери нашого життя,  проторував шлях, який ми повинні пройти для того, щоб уже перебувати на траєкторії сталого розвитку. Не так і важливі конкретні часові рамки, але критично необхідною є саме гарантія ефективного поступального руху в цьому напрямі.

Дата публікації: 27.09.2019