Блакитно-зелені можливості українських міст


 

На відміну від пандемії, зміни клімату довго матимуть місце й після насиченого на події 2020-го року. Природні катаклізми, чергові температурні рекорди, посухи та надзвичайно великі обсяги опадів, що лише руйнують врожаї та інфраструктуру — це те, що все ще чекає на людство у майбутніх десятиліттях. У таких умовах необхідність конкретних дій у сфері політики поводження з навколишнім середовищем стає ще більш нагальною. Адже особливо відчутно наслідки змін клімату проявлять себе у місцях компактного проживання людей — у містах. Про те, як саме міста можуть підготуватись до катастроф та яким чином для цього варто переформатовувати інфраструктури — у нашому матеріалі.

 

У довгостроковій перспективі пандемія не здатна зупинити міграцію людства до великих міст. Темпи урбанізації зростають навіть у 2020-му році, тим самим лише підтверджуючи прогнози ООН щодо кількості міського населення в середині цього сторіччя.

 

Частка глобального населення, що проживає в містах, досягне позначки в 68% до 2050-го року. Дані ООН, джерело графіку: Our World in Data

 

В Україні ще декілька років тому частка міського населення наближалась до позначки в 70%, а люди й сьогодні продовжують переїжджати до великих міст. Проблема полягає в тому, що таким чином стає все більше людей, що залишаються віч на віч із природними катаклізмами — це можуть бути або екстремально спекотні дні, дія яких підсилюється каскадами бетонних споруд, або ж опади, внаслідок яких зазнає шкоди приватна та комунальна власність. Багато українських міст є банально нездатними захистити своїх мешканців від наслідків екстремальних погодних умов.

Щільність забудови та відсутність рослинності має великий вплив на рівні температур всередині житлових кварталів: приклад Дніпра (дані дослідження “Українська бетонна пустеля”)

 

Звичайно ж, що ці проблеми релевантні також і для міст інших країн. Саме тому численні планувальні бюро, громадські організації та органи місцевого самоврядування взялись до розробки рішень, що могли б мінімізувати наслідки зміни клімату для міських жителів. У світі спостерігається зростання кількості проєктів блакитно-зеленої інфраструктури, що мають на меті як захист міського населення від наслідків екстремальних погодних умов, так і поліпшення урбанного мікроклімату шляхом зниження температур та створення зелених зон.

Об’єкти блакитно-зеленої інфраструктури (БЗІ) характеризуються низьким рівнем негативного впливу на навколишнє середовище та спрямовані головним чином на мінімізацію температурних коливань у міському середовищі. Дахи, що збирають дощову воду, зелені променади вздовж водойм, “розумні” системи водозабору на шляхах міста та навіть стіни з моху — всі ці та подібні об’єкти відновлюють баланс між суто антропогенними та першопочатковими природними системами, сприяють біорізноманіттю та мають неабиякий вплив на зниження температур у міському середовищі. 

 

Профінансований проєкт кварталу з розвиненою блакитно-зеленою інфраструктурою в Амстердамі (джерело: Living Architecture Monitor)

 

“Блакитна” складова таким чином відповідає водному компоненту — водойми, водяні артерії та водну інфраструктуру виводять на видиму поверхню згідно з концепцією “daylightning”.

“Зелена” ж частина відповідає вегетації, що розташована безпосередньо поруч. Іноді до цієї дефініції додається ще й «червона» частина, що спрямована виключно на благополуччя людини. Нижче наводимо дещо більш детальний перелік проєктів, які відповідають визначенню БЗІ.

 

Будівлі

 

Житлові будинки, громадські споруди та інфраструктура — важливий чинник формування міського мікроклімату. Особливо велику роль вони відіграють за зростаючих температур — будівельні матеріали акумулюють тепло та привносять свою частку до ефекту “міського острова спеки”. Для найбільших українських міст вже було проведено дослідження на предмет того, як радянська спадщина у вигляді бетонних споруд лише посилює згаданий ефект, проте, на жаль, особливо активних дій з боку органів місцевого самоврядування у всеукраїнських масштабах з того часу не спостерігалось — це або були поодинокі ініціативи окремих населених пунктів, або ж наслідки діяльності громадських організацій.

З “блакитно-зеленої” перспективи будівля стає не одноманітним аккумулятором тепла, а окремим оптимізуючим фактором, що сприяє відтворенню природного балансу та гармонізації температурного режиму. Мова тут йде не лише про зелені дахи та стіни багатоповерхівок (які вже самі по собі позитивно впливають на міський температурний режим та біорізноманіття), але й про більш комплексні інженерні рішення — як-от збирання дощової води для її подальшого використання у господарстві чи для потреб охолодження або ж використання зелених насаджень для більш якісного регулювання температурного режиму протягом року та, як наслідок, зменшення споживання теплової енергії. Інноваційні рішення можна комбінувати із застосуванням тепло- та електрогенераційних установок для безпосереднього споживання мешканцями будівлі/району/міста, що сприяє подальшому процесові знаходження балансу з природою.

 

Один з прикладів імплементації об’єктів БЗІ на будівлях (джерело: Institute of Physics)

 

 

Вулиці та дороги

 

Сучасна міська вулиця має функціонувати не лише як транспортна артерія, а бути повноцінним громадським простором, за наповненість якого відповідають самі жителі прилеглих територій. У контексті БЗІ вулиця стає додатковим фактором, що, по-перше, створює прохолодне середовище всередині міста та, по-друге, стає звичною частиною дозвілля громадян. Близькість вулиці з водою та зеленими насадженнями мотивує громадськість до участі у процесах, що мають місце в безпосередній близькості від власних домівок. Вулиця стає таким чином мультифункціональним простором, яка не обмежується призначенням транспортної артерії.

Подібних принципів дотримувались у Відні, де міська влада ініціювала проєктCoole Straßen” (гра слів — “прохолодні” та одночасно “круті” вулиці). 18 попередньо визначених вулиць у центрі міста перекрили для громадського та приватного транспорту й перетворили їх на повноцінні громадські простори із пішохідною зоною, зонами для відпочинку, занять спортом, командних ігор. До того ж, прилеглі кафе та кав’ярні отримали можливість виставити ще більше столиків на вулиці, таким чином дотримуючись усіх необхідних карантинних норм. Робочі місця, досвід організації заходів та прямого спілкування з громадянами отримали приблизно 40 чоловік — і це не враховуючи об’єми робочої сили, що була задіяна в ході трансформування вуличного простору.

 

Один з варіантів імплементації проєкту “Coole Straßen” у Відні (джерело: Stadt Wien)

 

Проєкт перебував в активній фазі три літні місяці, після його ж успішного завершення було прийнято рішення про те, щоб зберегти такий режим на 4 вулицях на постійній основі. Варто відзначити, що вулиці обирались не випадково, а шляхом аналізу даних щодо окремих районів міста, в яких фіксувались особливо великі температурні зростання.

У європейських містах поки що досить обережно впроваджується подібна практика, адже присутні доволі значні регулятивні механізми, які важко змінити. Саме тому першопочатково подібні проєкти були тимчасовими, проте є підстави вважати, що такий концепт буде впроваджено і на постійній основі.

 

Український досвід

 

Вже стало доволі звичним твердження, що саме громадські організації в Україні стають рушіями конкретних трансформаційних процесів — як у загальнонаціональному, так і локальному масштабах. В сфері блакитно-зеленої інфраструктури це не стає виключенням — саме ініціативи “знизу” і призводять у більшості випадків до того, що місцева влада впроваджує подібні проєкти.

Умовний парк ім. Шевченка у Києві або ж зелена алея на львівському проспекті Свободи не мають бути єдиними зеленими островками, де люди шукають прихистку від спеки та шуму. Середовище, сприятливе для життя, має бути набагато більш поширене — особливо в місцях скупчення людей, для того, щоб місто і насправді могло жити. Концепція блакитно-зеленої інфраструктури, що простягається крізь все місто за рахунок або паркових комплексів, або ж мінімальних інсталяцій, успішно впроваджується українськими стейкхолдерами.

Зокрема, міська рада Вінниці створила комунальне підприємство “Інститут розвитку міст” та активно сприяє інтеграції тематики БЗІ у концепції міського розвитку. Львів також сприяє залученню містян та містянок у вирішення проблем шляхом консультацій з громадськістю на предмет розробки блакитно-зелених проєктів. Рівне також уважно ставиться до проблеми високих температур у місті та проводить відповідну планувальну політику. Деякою мірою до проєктів БЗІ можна віднести й нещодавно відреставровану вулицю Короленка в Дніпрі, хоча варто відзначити й занадто малу частку водних споруд на ній. В Києві ж найбільш активними є такі організації як Агенти Змін та студія “Земля”, що не лише організовують відповідні заходи (проєкт “Урбанина. Вода в місті”), але й безпосередньо втілюють ідеї в життя.

Схема одного з проєктів “Агентів змін”

 

Варто відзначити і діяльність міжнародних організацій — ПРООН також долучається до інтенсифікації впровадження подібних ініціатив в Україні, а на всеукраїнських ресурсах можна знайти матеріали на відповідну тему. Та ж Угода мерів неодноразово підтримувала подібні проєкти у європейських містах (див. приклад Болоньї), проте в Україні міста-учасники Угоди головним чином віддають перевагу проєктам електро- та теплоенергетичної трансформації.

Звичайно ж, що потенціал впровадження таких проєктів, наприклад, у Києві з його найбільшою кількістю багатоповерхівок у Європі — надзвичайний. Численні міжнародні організації фінансують подібні ініціативи, особливо в країнах, де умовна вартість таких проєктів суттєво нижча за європейські або ж північноамериканські аналоги за рахунок відповідно нижчої оплати праці. Наскільки етичним є подібна інтеграція ринкових механізмів у ст. 6 Паризької кліматичної угоди — тема окремої дискусії.

 

Київ та Харків — в першій п’ятірці європейських міст за кількістю багатоповерхівок

 

Проте залишається відкритим питання: наскільки відкритою та готовою до конкретних змін, довгострокового співробітництва та відкритої комунікації є влада українських міст? Вихідні умови, звичайно, не надто сприятливі — тут і непрозора житлово-будівельна політика, і банальна невизначеність щодо надійності генеральних планів міст. Хоча іноді саме такі несприятливі умови і виступають вирішальним фактором перетворень.

Дата публікації: 11.12.2020