Безальтернативна енергетика та еко-активізм для гедоністів


Поки екологічна громадськість б’є на сполох через об’єднання Міненерго та Мінприроди, ми встигли поспілкуватись із однією з лідерок найкращого варіанту поєднання цих галузей – Оленою Колтик, яка є виконуючою обов’язки голови Української асоціації відновлюваної енергетики та одна із засновників громадської організації “Rethink”. Що рухає українську зелену енергетику, як можна вплинути на системні зміни в екологічній політиці та скільки коштує домашня сонячна електростанція – розбираємося у інтерв’ю.

 

В 24 роки Олена стала замдиректоркою «Білоцерківвода»

 

“Насправді, все в житті буває випадково. Знаєте, банальна фраза “Треба бути в правильному місці, в правильний час”, не просто так з’явилося. Але скажемо взагалі, знайомство з екологією в мене відбулося неподалік від Білої Церкви, коли я перший раз побачила як підприємці-виробники певної продукції зливають свої відходи не в каналізацію, а просто в навколишнє середовище і вони напряму потрапляють в річку. 

 

Насправді, це напевно перше що мене вразило, як взагалі так можна. Достойні підприємства, які мають сертифікати якості, але насправді в таких речах щоб зекономити допускають таке. 

 

Робота у “Білоцерківводі” була дуже цікавим досвідом. Я тоді ще була дуже молодим спеціалістом і тут велика подяка керівництву, яке просто дало можливість втілювати свої ідеї, реформи. Як реформувати, як працювати з цим підприємством, як його позиціонувати і грубо кажучи, все що ти десь придумував, воно мало спрацювати на те, щоб з совкового створити прогресивне, гарне підприємство. Я пам’ятаю коли я вперше приїхала в Білу Церкву на цей водоканал, я з жахом зайшла в це совкове приміщення, думаю:  “Бог ти мій, що я буду тут робити, що я тут забула?”. 

 

Я була однозначно “білою вороною”, я ще й зі Львова, дорогою з Києва вперше в житті їхала на “шестрьоці” і потрапила в місто, яке дуже близько до Києва, але ти інакший, тебе не сприймають в якійсь мірі. Але з часом, коли ти знаходиш мову до людей, розуміють що ти не хочеш нічого поганого, все змінюється на краще. Люди починають дослухатися, є розуміння що ти це робиш для чогось хорошого, з якоюсь ціллю. Тому тебе вже, і вік, і стать – ці речі стають на другий план.

 

А що конкрентно змогло змінити відношення до тебе?

 

Було ключове – що цих людей ніколи не чули. Причому, до керівництва були вхожі люди, там з топ-менеджменту – заступники, керівники відділів. А наступне звено – заступники керівників, заступники начальників відділів, вони по суті були тими спеціалістами, які робили роботу, але їх ніколи не слухали. І тут велика подяка керівництву, тобто людьми почали активно займатися. Одна з моїх ініціатив – ми з’ясували, що люди, які приймають громадян, споживачів, вони дуже втомлюються бо люди приходять до них зі своїми проблемами, а вони не вміють захищатися! Через це ми, як водоканал, надаємо поганий сервіс, бо наші працівники нервуються, неправильно відповідають людям, тому що вони не вміють з ними спілкуватися. Ми вчили такому спілкуванню. Кол-центри, прийом все що коли ти спілкуєшся з людьми одна з найважчих робіт. Тобто, хоча це не є високооплачуваною роботою, але нормальне керівництво компанії повинно піклуватися про таких людей і забезпечувати максимально можливі комфортні умови і безумовно вчити як себе огороджувати від зовнішнього негативу.

 

Водоканал – це така велика, стара структура, яку важко реформувати, перебудувати. А як справи в Асоціації відновлюваної енергетики – це ж такий сучасний сектор, тут мабуть інші виклики?

 

Організаційно це зовсім різні речі! Асоціація це представницький орган, який представляє голос інвесторів, які  вклали гроші в відновлювану енергетику в Україні. Нашими учасниками можуть бути лише інвестори, тобто ті, які вкладають гроші і є власниками станцій відновлювальної енергетики. 

 

Наша головна задача – аби галузь стабільно розвивалася. Так це може бути повільний розвиток, бо нам не потрібно різкого ривка, аби потім змінилась влада і вирішила, а давайте ми зіпсуємо всі умови ретроспективно, бо колись хтось дуже швидко побудував всі станції. Краще стабільно, довше, але стабільно.

 

Які є головні ризики для інвесторів у відновлювальній енергетиці? 

 

У нас постійно приходять нові політики які намагаються зменшити “зелений тариф”. Він з часом зменшується, тобто у нас по закону передбачено зменшення. Цього року, весною, ми проголосували за закон, який ще зменшує тариф. Тому що коли писався першочерговий закон, ніхто взагалі уявлення не мав як буде цей сектор розвиватися. 

 

Він дуже динамічно розвивається, і темпи та вартість залежить від розвитку технологій. Якщо нам, грубо кажучи, Китай придумав як дешевше виготовляти сонячні панелі, технологія здешевшується і відповідно у нас різко падає вартість виробництва цих панелей, але ми законодавчо не встигаємо відрегулювати цей тариф.

 

От коли дивишся на динаміку навіть не ринку реального, а от в новинах, то відчувається що Україна – це просто такий оазис для “зеленої” енергетики, що у нас все “бум” і все це розвивається. Як ви це з середини бачите?

 

Знаєте, бум.. Коли нам говорять що “зелені, вас дуже багато вже, пора припиняти. В нас насправді зараз виробітку по електричній енергії, ми досягаємо в сонячні і літні місяці ледве трьох процентів, в той час як у нас вугільної генерації 30-36%, атомної 50-54%. 

 

Якщо атомна генерація окей, якщо ми говоримо про екологію, вони принаймні  стабільно нейтральні для екологічної сфери, то наприклад вугільна, то кожен день існування вугільної генерації – це просто зло для навколишнього середовища. Зло для організму кожної людини. 

 

Нещодавно поверталася з відпустки, летимо в Бориспіль, сідає літак  і збоку Трипільська ТЕС. Дим Трипільської ТЕС просто чорний і на кілометри. Те саме, ми їздили відпочивати в Буковель, ти їдеш на івано-Франківськ, ти приїжджаєш Калуську ТЕС і та сама історія. І великі білборди: “Майбутнє ваших дітей – у ваших руках. Створимо майбутнє для наших дітей..”. Яке майбутнє для наших дітей?

 

От грубо кажучи, у нас є дуже страшний стереотип, в суспільстві нам нав’язують, що “зелена” енергетика не для нашого суспільства, ми бідне суспільство, нам треба розвивати дешеву атомну енергетику, нехай вона буде. “Зелена” може і добре, але вона не для нас, вона для багатих країн. Насправді чим пізніше ми запускаємо ці об’єкти, чим пізніше ми переходимо з традиційної енергетики на відновлювальну ми більше втрачаємо. Тобто енергія буде ставати для нас дорожчою і дорожчою. 

 

В чому тут, як то кажуть, заковиринка, тобто загвоздка? Ви, наприклад експлуатуєте атомну чи вугільну станцію, ви повинні закуповувати паливо. Ціна палива постійно змінюється. По-друге, закупівля будь-якого палива чи складової це є потенційно ризик для корупції. Коли у вас є відновлювальна енергетика, так, вона має зафіксований, відкритий для всіх “зелений” тариф. З 2020 року буде аукціонна система, але все відкрито! Дивишся в закон – і знаєш що коштує. Якщо у вас вже побудована станція, якийсь час ви повертаєте вкладені інвестиції, а потім – це лише якісь організаційні витрати, кошти на утримання станції, і по суті ви виробляєте безплатну електроенергію. Тому що вам не потрібно закуповувати паливо, і як тільки зійшло сонце – ваші панелі виробляють електроенергію і все.

 

Давайте повернемось до ризиків. Ви назвали момент непередбачення, що політики намагаються там щось зменшити, якісь умови гри. Які ще ризики можна назвати? 

 

Через нестабільність, через те, що у нас постійно змінюються правила – у нас постійно йде відлякування від ринку. От подивіться що зараз відбувається. З першого липня перейшли на новий ринок електроенергії, нам Міністерство енергетики, різні політики розказували що це класна європейська реформа, що зараз створимо ринок і що зараз ця відновлювальна енергетика і взагалі енергетика стане дешевшою, бо у нас будуть конкурувати і здешевлювати ціну. По факту, у нас вийшло так, що на ринок пішла тільки вугільна генерація, яка формує ту ціну, зовсім маленька частка атому і відновлювальну енергетику продають по ринковим цінам, щоб якось компенсувати різницю в тарифах.  Ми не маємо конкуренції, у нас немає конкуренції. Ціни на електроенергію зросли.

 

Передбачалося, що будуть різні види генерації, які будуть конкурувати, але відновлювальна енергетика не бере участі в ринку, адже у неї фіксований тариф. Таким чином залишаються лише державні підприємства – Укргідро, великі гідроелектростанції, атомні електростанції і ДТЕК. 

 

Перфектно. Як це можна змінити? 

 

Ми умовно можемо це зробити тільки з відкриттям ринку Європі, тобто коли європейські трейдери зможуть заходити в енергетичну систему України, але на жаль це технічна проблема. Ми працюємо в цьому напрямку, але оптимістичні-не оптимістичні прогнози це від 4-5 років і більше.

 

Які плани є у Асоціації, який розвиток енергетики 5-10 років? Про що можемо мріяти? 

 

У нас в законі написано, закон про альтернативні джерела енергетики, але вони вже не є альтернативними. Вони є безальтернативні! Чим швидше ми приймемо рішення, що ми рухаємось в цьому напрямку, тим потім нам буде простіше та дешевше. Тому що є ще багато технічних питань. Відновлювальна енергетика потребує балансування, нам треба щоб енергетична система їх прийняла, нам потрібно прийняти рішення. 

 

Наприклад, в очікуванні проекту, німецькі експерти спільно з Укренерго домовились про про такий обмін досвідом, з осені ми будемо приймати участь в обміні досвіду з Німеччиною, яка має 33% чи навіть 36% відновлюваної електроенергії, тобто це дуже багато. Є і ті, хто майже до 100% наближається, але 36% – політично і географічно Німеччина є дуже близькою до нас, тобто в них подібні географічні та кліматичні умови.

 

Тобто різниця в 33%. Це звісно великий для нас виклик. 

 

Є чому повчитися.

 

Ось провокативе трохи питання, справді в еко-спільноті є два табори. Одні кажуть відходи – це найбільша проблема і в багатьох соціальних опитуваннях, українці з основних проблем бачать проблеми зі сміттям, а енергетику якось витісняють з числа екологічних проблем, хоча причинно-наслідкові зв’язки тут по іншому формуються. Як би Ви тут пріоритети поставили? 

 

Маючи створену колегами громадську організацію для мене особисто дуже прикро, що багато громадських організацій бояться співпрацювати з бізнесом. У нас склалась погана тенденція що якщо ти йдеш до бізнесу та просиш на свою діяльність кошти – це погано. Якщо ти маєш якийсь грант – то це добре. Але давайте будемо чесними, звідки грант? З того ж самого бізнесу, тільки не українського. 

 

З бізнесом також є купа проблем, але це не значить, що не треба пробувати.

 

Власне “Rethink” утворився з ідеї наших співзасновників, як екологічна організація, але по суті нашою основною ідеєю було показати, що екологія це не історія для якогось обмеженого кола людей, які готові в усьому себе обмежувати, виїжджати в ліс, не користуватись смартфонами, гаджетами і все решта. Ми назвалися так і несем цю ідею, що переосмислити, обдумати як ти ведеш себе – може кожен. 

 

Так, я не можу повністю відмовитись від пластику. Якщо мені принесуть у відпустці коктейль у пластиковому стакані, складно відмовитися. Відмовляюсь від того що ще не зіпсоване – соломинка, від того, що не піде на смітник. Одна з наших ініціатив – обмеження використання пластикових пакетів, навіть в цьому ми керуємось тим, що це має бути комфортно і це має бути справедливо. Для мене не було б проблеми, якщо в магазині була альтернатива. Взяти паперовий пакет чи якусь торбинку, якщо я забула. 

 

Дійсно великі зміни – це зміни пов’язані з індустрією. І навіть якщо всі ми зараз відмовимося від соломинок, це не змінить загальну картину, просто відчуватимеш себе краще.

 

А знаєте чому у нас досі нічого не змінено в країні? У нас відверта розмова?

 

Так

 

В кожного виробника упаковки, є свої люди, які займаються комунікацією з політичними колами і government relations. І їхній вплив міжнародних транснаціональних компаній в Україні, набагато сильніший за будь-яку екологічну організацію, яка в більшості випадків частково отримує грант від цих же компаній. По суті, багато організацій фінансується за рахунок компаній, які виробляють сміття. А основний принцип поводження з відходами це – забруднювач платить. Є виробник, який виготовляє упаковку і в цілому світі, за упаковку – несе відповідальність. В нас виробник упаковки не несе жодної відповідальності, вже більше 5 років. 

 

Причому тут це гарна тонка гра. “Це не правильні законопроекти, а давайте проведемо круглий стіл, а як же без громадських організацій, обговорення, а давайте ще поговоримо, а ми там ще на круглому стол не ходити, а давайте ще в американській торговій палаті зробимо обговорення..”. Тобто це постійне відтягування часу, вирішень проблеми. Мені дуже хочеться аби в новому парламенті знайшлись політики, які ризикнуть і не побояться відкрито протистояти і відстоювати цю проблему. 

 

А що ми можемо зробити на своєму рівні? Ми маємо зробити оцей поштовх знизу вгору? І так само зробити запит для політиків аби для них не менш за питання тарифів було б питання заборони пакетів. 

 

У нас завжди є питання зниження тарифів і воно є важливішим ніж ваші пластикові відходи і все решта. Антикорупційний Суд в 100 разів важливіше, що ви тут зі своєю екологічною політикою. Ми надто швидко рухаємося до світової екологічної катастрофи.

 

Давайте ще трохи перейдемо на рівень наших і Ваших дій. На балконі є маленька сонячна станція?

 

Немає. По-перше, дивіться, в квартирах багатоповерхових будинків це занадто складно, зараз ми проголосували за законопроект 8449 , який дозволяє по спрощеній процедурі юридичним особам підключатись. Це дає опції для ОСББ і для інших супермаркетів, підприємств та інших. В нас дуже багато людей, які в приватному секторі ставлять ці панелі, тому що люди теж побачили що це є можливість для вкладення і збереження свої коштів. У нас у країні криза, ви в євро чи в доларі свої заощадження вигідно не вкладете. А от інвестування в відновлювальну енергетику дає можливість зафіксувати власні доходи. В нас вже більше 8 тисяч об’єктів сонячних станцій.

 

Яка є мінімальна вартість, потрібна для запуску домашньої сонячної станції?

 

В залежності від того, скільки кВт Ви готові побудувати.  7-10 тисяч доларів для маленької сонячної станції. 

 

Чи сортуєте сміття?

 

Я чекаю поки у мене з’являться сортувальні баки під домом. Поясню свою логіку, знову ж таки – це про зручність. Якщо тобі потрібно везти відсортовані за пів Києва – це не екологічно. 

 

Мені особисто закинули, що я така екологічно свідома людина, але літаю літаком. Як Ви до цього відноситесь? 

 

Тут головне не йти в радикалізм, бо якщо ми будемо говорити: “А давайте відмовимось від всього і підемо жити в печеру”, то ми не зможемо це масштабувати. 

 

Це така філософська історія. Всі люди егоїсти – всі хочуть жити комфортно, гарно, гарно заробляти, їздити у відпустки і гарно відпочити. І це окей, це нормально. Кожен самостійно управляє своїм життям і хоче щось побачити, отримувати задоволення від цього життя. Але переосмислити означає зрозуміти, що ти можеш робити те саме, не зашкоджуючи нікому. “Стала економіка” це старий термін, ми вчили його в студентські роки. Коли ти розвиваєш економіку, не за рахунок майбутніх поколінь. Тобто не коли ми зараз викуповуємо всі шахти, вугілля все спалимо, все буде в пилюці, річки брудні, все сміттям закидано, але ми заробимо гроші. Клас, ми будемо сьогодні жити добре! 

 

В серпні вже підвели підсумки що ми живемо вже в “борг”. Знаєте, мені інколи здається що людство – це така компанія, яка їде в машині, що летить у прірву, ще й пожежа навколо, але ми сидимо і п’ємо чай.

 

Так, тому дивіться. Будь-які радикальні рухи можуть об’єднувати лише обмежене коло людей, апріорі це не є масово. Якщо ми хочемо щоб людство вижило, і ці дружні до довкілля звички стали нормою, – вони мають бути простими, комфортними, зрозумілими та не вимагати зайвих зусиль.

 

Я поясню чому з сортуванням це для мене болюча тема. В нас в Україні прийнято нав’язувати, що якщо ми почнемо сортувати, то проблему з відходами буде вирішено. Це абсолютно не є правдою. Сортування є частиною переробки, воно є необхідним, тут немає взагалі дискусії і суперечки. Але питання що це частина економічного процесу. Чим більше ви відсортовуєте у себе вдома, тим більше, підприємство яке цим займається отримає якісну сировину і менші витрати на сортування. Так, сортуючи вдома ви зберігаєте матеріал, це все про екологію, а решту ви допомагаєте економічно, підприємству яке займається переробкою.

 

Чи є щось особливе в тому, щоб бути жінкою в екологічній діяльності, врешті-решт у екополітиці?

 

В екології чи ні – одна сфера нічим не відрізняється від іншої.

 

Це тому що ми живемо в 21 столітті в Україні?

 

Я думаю так. І не тільки в Україні.

 

Чи відчувала ти на якомусь етапі хоч якусь дискримінацію?

 

Я відверто не відчувала. Але питання філософське – що ти вважаєш дискримінацією. Є категорія людей, при чому, серед моїх друзів, які вважають, що якщо ти прийшов в професіональне коло і тобі там роблять компліменти, яка ти симпатична чи щось ще, – то це дискримінація. Але з іншої сторони, ти розумієш що людина не хотіла нічого поганого зробити, це суспільна норма, коли чоловіки таким висловлюють свою думку, роблять тобі приємно. 

 

Мені, до речі, жінки частіше роблять компліменти, ніж чоловіки. Можливо соромляться

 

Бачите, коли жінки це говорять – це не викликає негативу, проте якщо говорять чоловіки, то є якийсь .. 

 

Є така установка світова зараз і цілі сталого розвитку ООН. Про те, що гендерна рівність – це не про компліменти, це реально про розвиток та економіку, про рівні можливості. І про те, що без участі жінок, в екології в тому числі, успіху не буде. Ви це відчуваєте? Чи це просто декларація?

 

Можливо так склалось в Україні, але в екології дуже багато жінок. В енергетиці проблемніше, бо більше технічних спеціалістів.

 

Як Ви вважаєте, те що Ви молода, гарна, приваблива дівчина воно вам допомагає будувати кар’єру? 

 

Так само з гарними чоловіками теж приємніше працювати. Тут є питання, чисто для себе, в чому я бачу різницю. Чоловікам мого віку інколи простіше. Їх швидше приймають в середовище, серйозніше сприймають. А тобі, аби тебе серйозніше сприймали, треба ще час і можливість це довести. Заслужити повагу. В Асоціації я маю комунікувати з людьми, які вирішують стати інвесторами, і часто ти стикаєшся з тим, що на тебе дивляться наче “девочка, ти щось можеш знати?”. Таке буває, але це питання оцінки і часу, щоб люди зрозуміли хто що з себе представляє. 

 

Мене зазвичай в окулярах серйозніше сприймають.

 

Якщо одягнув окуляри, плюс два до IQ. Якийсь період часу я думала над тим, щоб завести собі окуляри, тепер просто вимушена буду. 

 

З точки зору професіоналізму, молодості, еко-активізму щоб Ви побажали своїм одноліткам, які б Ви їм настанови дали?

 

В такому віці, навіть з досвідом, ти все рівно стикаєшся зі страхами і в багатьох випадках саме страх закриває тобі можливості. 

 

Боротися із собою, не боятися, пробувати нові речі, починати нові проекти, ризикувати. 

 

Так, воно інколи може не принести зовсім ніякого ефекту, але, можливо, твоя спроба надихне когось іншого і розпочнеться ланцюжкова реакція. 

 

Капелька до капельки. Дуже часто ми чуємо:“А що я буду один це робити? Ніхто цього не робить”. Це демотивує людей і люди втрачають інтерес. Якщо ти можеш, в якихось комфортних тобі рамках, відмовлятися від чогось, якось інакше вести себе, ти тим самим починаєш надихати інших. Ти починаєш подавати приклад. 

 

Будемо подавати приклад 🙂 

 

Оригінальна публікація розміщена на сайті видання Рубрика в рамках партнерства ГО «ЦПІД» та проекту #Екорубрика.

Відео-версія інтерв’ю:

Дата публікації: 16.09.2019